5-894к08 Про умисне заподіяння середньої тяжкості тілесне ушкодження - Текст документа

розглянула в судовому засіданні 27 березня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2006 року, яким скасовано вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 липня 2006 року про засудження

IНФОРМАЦIЯ_1,

немаючого судимості,

за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) на два роки виправних робіт за місцем роботи засудженого з відрахуванням із його заробітку в доход держави двадцяти відсотків.

Суд визнав, що ОСОБА_1 вечором 25 серпня 2004 року на перехресті пр-ту Леніна і вул. Купріна в Жовтневому р-ні м. Маріуполя зустрів свою співмешканку ОСОБА_2 і під час сварки навмисно двічі вдарив її рукою в обличчя, турнув її в груди, а коли вона впала, то він наніс їй ще декілька ударів ногою у праве стегно і гомілку. У такий спосіб ОСОБА_1 заподіяв потерпілій умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Апеляційний суд своїм вироком розцінив зазначені дії ОСОБА_1, як вбивство Каргиної К. через необережність, кваліфікував їх за ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) і призначив йому за цим законом три роки позбавлення волі. Своє рішення апеляційна інстанція мотивувала тим, що ОСОБА_1 ударив Каргину ногою у праве стегно і ця травма призвела до смерті потерпілої, яка наступила в лікарні на 47 день, після її заподіяння.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і визнати правильним рішення місцевого суду про його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) . Твердить, що його співмешканка вела себе аморально, тому під час чергового конфлікту він ударив її рукою по обличчю і декілька разів ногою в стегно. Твердить, що він заподіяв потерпілій лише середньої тяжкості тілесні ушкодження і причиною її смерті, на його думку, є не побиття, а зараження ВIЧ - інфекцією.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про те, що ОСОБА_1 має нести відповідальність за ч. 1 ст. 122, а не за ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) , тому вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, колегія суддів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції і постановляючи свій обвинувальний вирок, апеляційний суд згідно зі ст. 378 КПК України (1001-05) повинен дотримуватись вимог статей 332 - 335 цього Кодексу. Мотивувальна частина такого вироку, крім змісту вироку суду першої інстанції, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного апеляційним судом доведеним, зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку апеляційного суду мають наводитись також докази, на яких грунтується його висновок щодо вчиненого винуватим злочину, з зазначенням мотивів, із яких апеляційний суд відкидає інші докази і мотиви зміни обвинувачення. Зазначених положень закону у справі не було дотримано.

Вважаючи, що ОСОБА_1 має нести відповідальність не за ч. 1 ст. 122, а за ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) за необережне вбивство, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, але в мотивувальній частині свого вироку не описав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним. У вироку апеляційної інстанції (а. с. 352) міститься лише зміст вироку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 вечором зустрів на вулиці свою співмешканку і під час сварки навмисно двічі вдарив її рукою в обличчя, турнув у груди і як тільки вона впала, то він декілька разів ударив її ногою у праве стегно і гомілку, тим самим заподіяв потерпілій умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді флегмони стегна і гомілки з некрозом м'яких тканин і шкіряних покров, які потягли тривалий розлад здоров'я.

З цього випливає, що ОСОБА_1 умисно заподіяв потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження. У той же час у резолютивній частині вирок апеляційного суду зазначено, що ОСОБА_1 засуджується за ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) , тобто за вбивство через необережність.

Таким чином, апеляційною інстанцією допущено істотні суперечності у висновках щодо способу вчинення злочину, його наслідків, форми вини і мотивів злочину.

У такому разі згідно зі ст. 369 КПК України (1001-05) вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, і це згідно зі ст. 367 цього Кодексу є підставою для його скасування.

Разом із тим висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) , відповідають фактичним обставинам справи, вони правильні і в касаційній скарзі не оспорюються.

Було встановлено, що ОСОБА_1 при нанесенні ударів ногою в стегно потерпілій не передбачав настання її смерті від таких своїх дій. Він не знав про захворювання потерпілої на СНIД. Він не повинен був і не міг передбачити, що така хвороба (4 клінічна стадія) може бути фоновим, тобто обумовить ускладнення травми і настання смерті. Потерпіла померла в лікарні на 47 день після заподіяної їй травми. Причинного зв'язку між першим і другим немає. Про це свідчать докази, в тому числі висновки експертних досліджень і пояснення експерта в судовому засіданні, які змістовно наведено у вироку.

Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого рішення про те, що дії ОСОБА_1 за своїми ознаками належить розцінюватись як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження. Тому вирок апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 слід вважати засудженим за вироком місцевого суду.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати і вважати ОСОБА_1 засудженим вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 липня 2006 року за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) на два роки виправних робіт за місцем його роботи з відрахуванням із його заробітку в доход держави двадцяти відсотків.