5-820км08 Про вчинення умисного легкого тілесного ушкодження - Текст документа

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 27 березня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на судові рішення щодо ОСОБА_1

Вироком Iллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 липня 2007 року

IНФОРМАЦIЯ_1 народження, громадянина України, раніше судимого 18 квітня 2005 року за ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 75, 104 КК України (2341-14) звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України (2341-14) на три місяці арешту.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) , за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 18 квітня 2005 року та призначено ОСОБА_1. остаточне покарання - чотири роки один місяць позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2007 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, за обставин викладених у вироку, 9 травня 2006 року, приблизно о 3-й годині 30 хвилин, разом із ОСОБА_2, кримінальну справу відносно якого закрито у зв'язку з його примиренням з потерпілим, умисно завдали потерпілому ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі захисник посилається на допущені судами істотні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема, на те, що на порушення п. 6 ч. 1 ст. 6, ст. 27 КПК України (1001-05) за наявності підстав для закриття справи у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим її не було закрито. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу - закрити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 6, ст. 27 КПК України (1001-05) .

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який просив залишити скаргу захисника без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 6 КПК України (1001-05) кримінальна справа підлягає закриттю за примиренням підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого.

Як видно з матеріалів справи, 18 липня 2007 року після зміни прокурором обвинувачення в суді, ОСОБА_1. було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України (2341-14) , а потерпілий ОСОБА_3 відмовився підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, тобто за ч.2 ст. 187 КК України (2341-14) (а.с. 314-317, 319).

Цього ж дня потерпілий ОСОБА_3 звернувся до суду з письмовою заявою, в якій зазначав, що примирився із ОСОБА_1, та просив закрити справу відповідно до п.6 ч.1 ст. 6 КПК України (1001-05) .

Захисником ОСОБА_1 також було заявлено клопотання про закриття справи із зазначених підстав.

Суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття справи щодо ОСОБА_1, зазначив, що справа не може бути закрита відповідно до вимог ст. 46 КК України (2341-14) , оскільки підсудний вчинив злочин в період іспитового строку. Крім того, суд зазначив і про відсутність підстав для закриття справи відповідно до п.6 ч.1 ст. 6 КПК України (1001-05) , оскільки вказана справа не порушувалася за скаргою потерпілого.

Проте вказаний висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не грунтується на законі.

Стаття 46 КК України (2341-14) передбачає відмову держави від свого повноваження щодо покладання кримінальної відповідальності на особу, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

У той же час, відповідно до ч.1 ст. 27 КПК України (1001-05) у справах про злочини, передбачені ст. 125 КК України (2341-14) , право підтримувати обвинувачення належить потерпілому. Якщо потерпілий примириться з підсудним, справа підлягає закриттю. Отже, вказана норма закону передбачає відмову саме потерпілого від покладання відповідальності на особу, що вчинила злочин, передбачений ч.1 ст. 27 КПК України (1001-05) . Будь які інші умови звільнення від кримінальної відповідальності, крім примирення підсудного з потерпілим, у тому числі вчинення злочину вперше, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди цим законом не передбачені.

Кримінальна справа була порушена прокурором за наявності скарги потерпілого за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України (2341-14) , а в судовому засіданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, змінив обвинувачення та поставив питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за ч.2 ст. 125 КК України (2341-14) .

Оскільки прокурор не вступав у справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, як це передбачено ч.4 ст. 27 КПК України (1001-05) , а потерпілий примирився із підсудним, кримінальна справа щодо ОСОБА_1 підлягала закриттю на підставі п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК України (1001-05) .

Отже, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, передбачене п.1 ч.2 ст. 370 КПК України (1001-05) , оскільки не закрив справу щодо ОСОБА_1 за наявності підстав для її закриття.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальна справа щодо ОСОБА_1 - закриттю.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

у х в а л и л а :

касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Iллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (2341-14) закрити відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК України (1001-05) .