Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції (далі - УДВС ГУЮ) у Волинській області, третя особа - Управління Державної казначейської служби (далі - УДКС) України у м. Луцьку Волинської області про скасування постанови,

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Волинській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11 липня 2014 року ВП № 43952029.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Волинській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11 липня 2014 року ВП № 43952029.

У касаційній скарзі відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Волинській області порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04 січня 2013 року № 2-о "Про припинення державної служби ОСОБА_4.", поновлено її на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку з 04 січня 2013 року і стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 січня 2013 року по 21 червня 2013 року в сумі 11 859,54 грн.

За вказаним судовим рішенням Волинським окружним адміністративним судом 27 червня 2013 року видано виконавчий лист № 569/2013.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Волинській області від 11 липня 2014 року ВП № 43952029 відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року № 569/2013 на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, мотивувальна частина постанови містить посилання на частину другу статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" та статтю 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до вимог яких рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами Державного казначейства України в установленому порядку

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що у державного виконавця не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 (384/2011) затверджено Положення про Пенсійний фонд України, відповідно до якого Пенсійний фонд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року № 11-2 (z0581-02) затверджено Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до пункту 4.2 якого Управління є юридичною особою, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного або місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Згідно із пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 24 Порядку встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Враховуючи те, що боржником за виконавчим листом Волинського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, тобто державний орган, державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за цим виконавчим документом.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для відкритті виконавчого провадження.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 08 липня 2015 року у справі за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії до Регіональної служби про стягнення коштів, за скаргою Регіональної служби на дії Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року залишити в силі.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.