Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Щепоткіної В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 4 липня 2017 року матеріали провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2017 року щодо ОСОБА_1,

За вироком Печерського районного суду м. Києва від 9 грудня 2016 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1

засуджено за ч. 3 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту психотропної речовини в особливо великих розмірах, вчинених за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 3 липня 2016 року о 23.00 год. біля корпусу № 6 на вул. Чеській, 14-16 у м. Києві ОСОБА_1 для власного вживання у невстановленої особи придбав відповідно за 2000 грн, 1000 грн та 250 грн - амфетамін вагою 20,53 г, 6 таблеток з метилендіоксиметамфетаміном вагою 0,63 г та плодове тіло грибів, що містило псилоцибін чи (або) псилоцин вагою 4,64 г, які він незаконно зберігав при собі до вилучення їх близько 23.15 год. працівниками поліції.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 2 березня 2017 року вирок щодо ОСОБА_1 змінив: застосував ст. 69 КК і пом'якшив призначене йому за ч. 3 ст. 309 КК покарання у виді позбавлення волі до 2 років. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував усіх даних про особу винного і, не вмотивувавши належним чином свого рішення, необґрунтовано застосував до ОСОБА_1 положення ст. 69 КК. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Положеннями ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як видно зі змісту оспорюваної ухвали, саме вказаними нормами закону керувався апеляційний суд при зміні вироку щодо ОСОБА_1 Усупереч твердженням у касаційній скарзі згадана ухвала відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Приймаючи рішення про пом'якшення ОСОБА_2 покарання й призначення його із застосуванням ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 309 цього Кодексу, апеляційний суд відповідно до законодавчих приписів урахував усі обставини, які мають правове значення. Так, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину вказаний суд урахував особу винного, котрий раніше притягався до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК, офіційно не працевлаштований, перебуває на спеціальному обліку через залежність від вживання амфетаміну, хоча і пройшов курс лікування. З огляду на зазначене апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо неможливості досягти мети виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.

Водночас суд апеляційної інстанції зважив на молодий вік ОСОБА_1 та на рівень його освіти. Крім того, суд узяв до уваги позитивні характеристики засудженого за місцем проживання та останнім місцем роботи, визнання ним своєї вини та щире каяття. За відсутності обтяжуючих покарання обставин, урахувавши наведені пом'якшуючі обставини, апеляційний суд умотивовано вирішив, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому слугують підставами для застосування ст. 69 КК.

Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням указаної норми матеріального права, а призначений ОСОБА_2 захід примусу відповідає його меті та загальним засадам.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженому покарання та справедливість обраного ОСОБА_2 заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.

З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданих до неї судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження належить відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, п. 6 розділу XIІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2017 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.