Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів: Кравченка С.І., Суржка А.В.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю прокурора Цигана Ю.В.,

захисника МоісеєнкаС.Б.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201420000000689, за обвинуваченням

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Самотоївка Краснопільського району Сумськоїобласті, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимого,

та

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Мар’їно Краснопільського районуСумської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, в силу ст. 55 КК України в редакції 1961 року раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, захисника Осмоловського В.А. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 5 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 листопада 2016 року,

Вироком Сумського районного суду Сумської області від 5 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання: ОСОБА_2 у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь Департаменту фінансів Сумської облдержадміністрації 1508 грн. 47 коп., зі ОСОБА_3- 1005 грн. 65 коп. витрат за лікування потерпілої.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави по 1918 грн. 20 коп. процесуальних витрат за проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 листопада 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без змін.

Прокурор, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у своїй касаційній скарзі посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. Мотивуючи свої вимоги, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів при прийнятті свого рішення та не дав вичерпної відповіді на доводи поданих учасниками процесу апеляційних скарг. У зв'язку з цим зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Захисник Осмоловський В.А., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, у своїй касаційній скарзі порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Вважає, що у суду були всі підстави для застосування ст. 75 КК України оскільки призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості. Посилається при цьому на неповноту й однобічність досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що суди, як першої так і апеляційної інстанції не врахували черговість порушень водіями перед дорожньо-транспортною пригодою та ту обставину, що у водія ОСОБА_3 не було жодних перешкод побачити автомобіль під керуванням ОСОБА_2, а тим самим запобігти ДТП.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення постановлені щодо нього та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, що судові рішення ухвалені незаконно, без урахування всіх обставин справи. Крім того, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та неправильне застосування кримінального закону. Вказує, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не доведена. На обґрунтування своїх доводів посилається на те, що розслідування та розгляд даного провадження проведено поверхнево; всі докази його вини були отримані з порушенням вимог процесуального законодавства; судом не було враховано що він закінчував виконання повороту ліворуч, а водій ОСОБА_2 на великій швидкості врізався в його заднє ліве колесо. Вказує, що судами дана неправильна правова оцінка діям кожного водія. Вказує, що судами не дано оцінки тим обставинам, що якщо б водій ОСОБА_2 рухався з дозволеною швидкістю для населеного пункту та був разом з потерпілою ОСОБА_5 пристебнутий пасками безпеки, можливо було запобігти наслідкам, що настали. Зазначає про безпідставну перекваліфікацію прокурором його дій з ч. 1 на ч. 2 ст. 286 КК України, а при розгляді справи суди не врахували мотиви зміни обвинувачення, правильність кваліфікації, що на думку засудженого призвело до неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості. Також зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особами, які керують транспортними засобами, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження, а саме в тому, що 29 серпня 2014 року близько 7:35 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись по ділянці автодороги "Суми-Краснопілля-Богодухів" 15 км + 700 м, в с. В.Сироватка Сумського району Сумської області, під час виконання маневру обгону автомобіля, що рухався попереду нього в попутному напрямку, виїхав на зустрічну смугу, по якій у попутному напрямку рухався автомобіль НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, та який виконував маневр повороту ліворуч, внаслідок чого відбулося попутне зіткнення вказаних автомобілів під керуванням ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Допущені водієм ОСОБА_6 порушення п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а водієм ОСОБА_3 порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) перебувають у причинному зв'язку з подією ДТП та наслідками, що настали.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_7, яка перебувала у автомобілі ОСОБА_6 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь суді, думку прокурора Цигана Ю.В., який заперечував проти задоволення касаційних скарг та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни, думку захисника Моісеєнка С.Б., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3 та який підтримав касаційну скаргу останнього, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а касаційні скарги захисника та засудженого підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, перелік яких наведено у ст. 412 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінального процесуального закону.

Однак, як убачається з матеріалів провадження ці вимоги кримінального процесуального закону судом були порушені.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в обвинувальному акті прокурором було викладено обвинувачення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 286 КК України. Після цього, на підставі висновку експерта № 83/2015 від 2 жовтня 2015 року відповідно до якого тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_7 були віднесені до категорії тяжких тілесних ушкоджень, обвинувачення було змінено на ч. 2 ст. 286 КК України. Було зазначено, що якщо суд визнає тілесні ушкодження потерпілої такими, що знівечили обличчя, то їх слід віднести до тяжких тілесних ушкоджень.

Знівечення (спотворення) обличчя не є медичним поняттям, воно естетичне, загальнолюдське. В зв'язку з цим судово-медичний експерт чи лікар не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення. Експерт встановлює тільки властивості і ступінь тяжкості самого тілесного ушкодження, на основі звичайних ознак так само, начебто вони розташовані не на обличчі. Але у своєму висновку він повинен обов'язково вказати: чи це ушкодження згладиме (поправне), оскільки поняття знівечення відноситься тільки до обличчя. Факт знівечення обличчя встановлюють слідчий чи суд на основі загальноприйнятих уявлень про людський вигляд.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 ніяких додаткових доказів щодо знівечення її обличчя не надавала, свого ставлення до своєї зовнішності, зміни психологічного стану, незручностей, які настали в результаті пошкоджень обличчя не зазначала. Суд лише послався на висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якого пошкодження на обличчі потерпілої є невиправними і для їх усунення потрібне оперативне втручання (косметологічна операція). Разом з тим, суд не з'ясував і не встановив чи є знівеченням обличчя наявні у потерпілої тілесні ушкодження чи ні. З'ясування даних обставин є важливим оскільки це впливає на правильність кваліфікації, а відповідно і міру покарання.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) У випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 400-12 КПК України, за 2010-2011 роки "для інкримінування особі спричинення особі спричинення її діями певних наслідків необхідно наявність прямого, безпосереднього, а неопосередкованого, причинного зв'язку між діями та певними наслідками".

Дані висновки судом при розгляді цієї справи не враховані та не виконані в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження суд не в повному обсязі з'ясував всі обставини вчинення ДТП. Так, поза увагою суду залишились показання засудженого ОСОБА_3 щодо наявності на автошляху до моменту зіткнення не переривистої, а суцільної смуги руху, що може свідчити про порушення водієм ОСОБА_2 вимог ПДР (1306-2001-п) , що в свою чергу викликає сумнів щодо наявності в діях водія ОСОБА_3 складу злочину. Крім того судом не встановлено черговість порушень водіями ПДР (1306-2001-п) , що також має значення при вирішенні питання щодо винності притягнутих до кримінальної відповідальності осіб.

Про ці та інші порушення зазначалося в поданій захисником ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_3, апеляційній скарзі.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду крім іншого має бути зазначено суть апеляції, мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положень закону яким він керувався, та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним судом при розгляді даного кримінального провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та винесенні ухвали не було дотримано вимог вказаної норми кримінального процесуального закону та не виправлено помилки допущеної судом першої інстанції.

Апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, зазначив лише, що вина засуджених в інкримінованому їм злочину повністю доведена, при цьому переписав у своєму рішенні докази на які послався у вироку суд першої інстанції, не проаналізувавши їх та не дав вичерпної відповіді на доводи поданих учасниками процесу апеляційних скарг, в тому числі й щодо фактичних обставин справи з огляду на доводи скарги захисника ОСОБА_8

Отже, суд апеляційної інстанції, формально розглянувши матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не дав належної та обґрунтованої відповіді на доводи поданих учасниками процесу апеляцій, чим порушив право засуджених на об'єктивний та неупереджений розгляд справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають скасуванню, а кримінальне провадження призначенню нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, вжити заходів до повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи та постановити законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково, а касаційні скарги захисника ОсмоловськогоВ.А. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 задовольнити.

Вирок Сумського районного суду Сумської області від 5 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з-під варти звільнити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.