Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Наставного В. В., Слинька С. С.,

при секретарі

судового засідання АсановійЄ. С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001975, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця м. Часів Яр Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

який визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,

за участю прокурора Парусова А. М.,

захисника у режимі відеоконференції Павличука В. П.,

у касаційній скарзі прокурор стверджує про незаконність ухвали апеляційного суду, яку просив скасувати з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог указує, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про законність вироку місцевого суду щодо ОСОБА_2, оскільки не надав належної оцінки викладеним у апеляційній скарзі доводам, не врахував, що огляд квартири 25 червня 2015 року проведено слідчим за наявності добровільної згоди матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4, яка в подальшому отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру, а тому, на його думку, протокол огляду місця події є допустимим доказом, отриманим на підставі ст. 233 КПК України. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не дослідив докази не з'ясував усіх обставин справи, на чому наголошував прокурор, заявляючи відповідні клопотання.

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК України у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу цього злочину та виправдано його.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України вчиненого за наступних обставин.

У невстановлений час на території м. Часів Яр (точне місце не встановлено) ОСОБА_2 зірвав дикорослу рослину роду конопель, тим самим незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, переніс за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, де відділив верхівкові частини рослини роду конопель, перетер за допомогою сита і розмістив в п'ятнадцять паперових згортків, тим самим незаконно виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, загальною масою 34,27 г, (в перерахунку на суху речовину 30,33 г), а в подальшому без мети збуту незаконно зберігав у приміщенні кухні та балкону зазначеної квартири до моменту виявлення та вилучення працівниками міліції 25 червня 2015 року з 13:55 год. до 15:08 год. під час проведення огляду місця події.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.

Виправдовуючи ОСОБА_2 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК України суд першої інстанції визнав недопустимими доказами - протокол огляду місця події від 25 червня 2015 року та заяву ОСОБА_5 про дачу згоди на огляд квартири, а також всі похідні від цієї слідчої дії докази, зокрема, висновок експерта та показання свідків, які були присутні під час огляду. При цьому місцевий суд послався на те, що огляд проведено, усупереч вимогам ст. 30 Конституції України та ст. 233 КПК України без ухвали слідчого судді, а також вказав, що ОСОБА_5 не була власницею квартири на час огляду. Крім того, суд звернув увагу, що в постанові про визнання речовими доказами маса наркотичних засобів не співпадає з масою вказаною в обвинувальному акті.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_2, прокурор звернувся із апеляційною скаргою на це судове рішення, у якій висував вимогу про його скасування і ухвалення нового вироку.

При цьому прокурор наголошував на доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 309 КК України, в обґрунтування чого посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства та неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

При цьому відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, окрім іншого, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Розглядаючи апеляцію прокурора на виправдувальний вирок, ухвалений щодо ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції формально погодився з правильністю встановлення місцевим судом наведених обставин у кримінальному провадженні і, посилаючись на загальні обставини, визнав безпідставними доводи прокурора про наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину у сфері обігу наркотичних засобів.

При цьому, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, суд апеляційної інстанції не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався. В ухвалі відсутні мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, в апеляційній скарзі прокурор стверджував про незаконність визнання місцевим судом недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 25 червня 2016 року та заяви ОСОБА_5 на дозвіл огляду квартири за адресою: АДРЕСА_1, та відповідно похідних від них доказів, з огляду на те, що ОСОБА_2 як володілець указаної квартири не надавав дозвіл на проникнення.

Одночасно суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що отримання згоди на проведення огляду житла від ОСОБА_5 не давало права проводити огляд житла у ОСОБА_2, а тому докази, отримані внаслідок проведення цієї слідчої дії з порушенням ст. 223 КПК України є недопустимими.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною 3 цієї статті.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Володільцем є особа, яка має підставу володіння, але фактично не тримає майно, і та особа, яка отримала майно від останньої за іншою правовою підставою і фактично тримає його.

Також відповідно до чинного законодавства незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

З досліджених судами доказів вбачається, що власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, з часу відкриття спадщини квартира належала ОСОБА_5, яка в березні 2015 року звернулася з заявою прийняття спадщини, а Часів-Ярською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу, внаслідок чого 25 листопада 2015 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5, хоча і не була власником житла, проте була його володільцем, а тому відповідно до вимог ст. 223 КПК України мала право надання дозволу на проведення його огляду, що вона і зробила усно та підтвердила письмово.

Водночас апеляційний суд не перевірив і належним чином не спростував доводи сторони обвинувачення, викладені в апеляції, про те, що місцевий суд при наявності суперечливих доказів, щодо часу написання ОСОБА_5 заяви про дозвіл на проведення огляду житла не вказав чому він враховує одні докази і відкидає інші.

При цьому суд апеляційної інстанції не перевірив і не спростував посилання прокурора на докази, які підтверджують факт виявлення в квартирі АДРЕСА_1 наркотичних засобів під час проведення огляду місця події 25 червня 2015 року. Не спростовано твердження прокурора про те, що в протоколі огляду місця події наркотична речовина була вказана в тій же масі, що і в висновку експертизи, як кількість речовини, що передана.

Апеляційний суд наведені вище та інші доводи апеляції прокурора належним чином не перевірив і не спростував внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, дійшовши передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом кримінального закону.

З огляду на викладене, ухвала Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляції, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.