Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Личаківський ВДВС Львівського МУЮ), третя особа - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль", про скасування постанови,

У березні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання нечинною та скасування постанови старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 07 лютого 2014 року ВП № 41865903. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що виконавчий документ, на підставі якого прийнято оскаржувану постанову, не відповідає вимогам частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". А тому, дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 07 лютого 2014 року ВП № 41865903.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" порушує питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 18 грудня 2007 року виконавчим написом № 4147, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 07 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 41865903 з виконання виконавчого напису № 4147.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис нотаріуса не відповідає встановленим законом вимогам виконавчого документа, а саме: у виконавчому написі не зазначено дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ та дата набрання законної (юридичної) сили рішенням. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також вказав, що стягувачем пропущено строк пред'явлення виконавчого напису до виконання, а тому у державного виконавця не було підстав для відкриття виконавчого провадження.

Проте, з такими висновками судів погодитися неможливо.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Саме відповідно до вимог цього Закону належить давати оцінку діям державного виконавця щодо вчинення виконавчих дій.

Частиною першою статті 6 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів (пункт 4 частини другої статті 17 Закону № 606-ХІV).

Пунктом 1 частини першої статті 19 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон № 3425-XII (3425-12) ) у виконавчому написі повинні зазначатися:

дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

найменування та адреса стягувача;

найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);

строк, за який провадиться стягнення;

суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

номер, за яким виконавчий напис зареєстровано;

дата набрання юридичної сили;

строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.

З матеріалів справи видно, що виконавчий напис № 4147, виданий приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 18 грудня 2007 року відповідав вказаним у Законі № 3425-XII (3425-12) вимогам. У цьому виконавчому написі вказаний строк пред'явлення до виконання - протягом року з дня його вчинення, тобто до 19 грудня 2008 року.

Отже, висновки судів щодо невідповідності виконавчого документа вимогам закону, оскільки в ньому не зазначено дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ та дата набрання законної (юридичної) сили рішенням не відповідають вимогам закону, оскільки у виконавчих написах нотаріуса такі відомості не вказуються.

Згідно із частиною першою статті 91 Закону № 3425-XII виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Аналогічні положення щодо строку пред'явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання, встановлені частиною першою статті 22 Закону № 606-ХІV.

Згідно із статтею 23 Закону № 606-ХІV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

З матеріалів справи видно, що виконавчий напис № 4167 від 18 грудня 2007 року вперше був пред'явлений до виконання у лютому 2008 року, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження. Проте, постановою державного виконавця від 02 вересня 2009 року виконавчий напис повернуто стягувачу без виконання. 09 квітня 2010 року повторно відкрито виконавче провадження, яке зупинялось постановою державного виконавця від 03 січня 2012 року, оскільки позивачем у судовому порядку оскаржувався виконавчий напис. Згідно із постановою державного виконавця від 28 лютого 2013 року виконавчий напис повернуто стягувачу з правом повторного пред'явлення.

Також рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2014 року, яким виконавчий напис № 4167 від 18 грудня 2007 року визнано таким, що не підлягає виконанню, скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року.

Втретє виконавчий напис № 4167 від 18 грудня 2007 року пред'явлено у виконавчу службу 23 січня 2014 року.

Проте, вказаним обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції оцінки не надав та не дослідив їх.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 2 статті 227 КАС України).

Враховуючи наведене, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.