Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Крижановського В. Я., Слинька С. С.,

при секретарі Асановій Є. С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013010300000025, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Цибулівки Тростянецького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України,

за участю:

прокурора Тридуба М. С.,

захисника Білявського Я. М.,

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує про незаконність постановлених щодо нього судових рішень, які просить скасувати з призначенням нового розгляду провадження в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства. На обґрунтування своїх вимог засуджений посилається на те, що при визнанні його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, суд першої інстанції неправильно встановив, що виконання діяння (дії та бездіяльність), за які він отримав від ОСОБА_3 кошти в сумі 1000 грн, входило до його службових повноважень, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на необґрунтованість і незаконність вироку місцевого суду, який не відповідає вимогам ст. 370 КПК України. Зазначає про відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що він вчинив протиправні діяння, за які згодом отримав грошові кошти. Вказує на формальність розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, який не перевірив і не спростував доводи апеляції, постановивши ухвалу про залишення без зміни вироку місцевого суду, всупереч вимогам ст. 409 КПК України.

Вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку захисника на підтримання касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, перевіривши матеріали провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вироком ОСОБА_1, який обіймав посаду виконуючого обов'язки дільничного інспектора сектора дільничних інспекторів Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області, мав спеціальне звання "лейтенант міліції", відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (565-12) та пунктів 8.8, 9.4 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 11 листопада 2010 року № 550 (z1219-10) , був уповноваженим виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, а також попереджувати, виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, складати протоколи про адміністративні правопорушення на громадян, які їх вчинили, був працівником правоохоронного органу та представником влади, тобто службовою особою - суб'єктом відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, вчиненого за таких обставин.

14 листопада 2013 року близько 11:10 год. ОСОБА_1, використовуючи своє службове становище та надані йому владні повноваження всупереч інтересам служби, перебуваючи у салоні автомобіля ОСОБА_3, який знаходився біля будинку № 102 по вул. Леніна смт Тростянець Вінницької області, отримав від останнього неправомірну вигоду в розмірі 1000 грн за невжиття ОСОБА_1 19 вересня 2013 року заходів щодо документування факту вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, та нездійснення ним перевірки ОСОБА_3 як фізичної особи - підприємця у частині виконання тим правил торгівлі, дотримання правил громадського порядку в торгівельно-розважальному закладі та виконання рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Тростянецького району від 25 серпня 2013 року № 35 щодо обмеження часу роботи кафе-магазину, а також за відмову документування правопорушень, які міг виявити ОСОБА_1 у діях ОСОБА_3, його близьких та рідних, а також у діях відвідувачів кафе-магазину, що могло вплинути на підприємницьку діяльність ОСОБА_3 та призвести до негативних для нього наслідків.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1, прокурор і обвинувачений звернулися з апеляційними скаргами на це судове рішення.

В апеляції сторона обвинувачення стверджувала про неправильність застосування вимог статей 55, 65 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання та про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого внаслідок м'якості. Прокурор висував вимогу про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного йому покарання та ухвалення нового вироку в цій частині.

Обвинувачений ОСОБА_1 висував вимогу про скасування вироку місцевого суду із закриттям кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Наводячи відповідні мотивовані доводи, ОСОБА_1 наголошував на тому, що вирок суду першої інстанції є незаконним через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Обвинувачений звертав увагу на те, що суд порушив порядок безпосередності дослідження доказів, окрім того, обґрунтував обвинувальний вирок недопустимими доказами. Наголошував на тому, що, засуджуючи його за ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції 07 квітня 2011 року) суд у вироку не вказав, які докази підтверджують, що одержано хабар у значному розмірі. Посилався на необґрунтованості визначення міри покарання у максимальній межі санкції, передбаченої ч. 2 ст. 368 КК України, і відсутність посилання у мотивувальній і резолютивній частинах вироку на ст. 55 КК України при призначенні додаткового покарання у виді заборони обіймати посади в правоохоронних органах.

Згідно з ч. 1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Розглядаючи апеляції учасників процесу на вирок, ухвалений щодо ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, не зазначив мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

Як правильно зазначено в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, обмежившись загальними формулюваннями, формально погодився з правильністю прийнятого місцевим судом рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, відповідністю призначеного останньому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу та, посилаючись на загальні обставини, визнав безпідставними доводи, наведені в апеляційних скаргах.

Одночасно, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд не перевірив, без належного обґрунтування не мотивовано визнав безпідставними твердження сторони захисту, у тому числі, про відсутність належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені при проведенні досудового розслідування, у зв'язку з чим, надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, та інше. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав правильним кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 18 квітня 2013 року), тоді як місцевий суд засудив останнього за ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції 07 квітня 2011 року).

Також суд апеляційної інстанції не дав належно мотивованих відповідей на твердження учасників процесу про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого та про неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при обранні виду та міри покарання ОСОБА_1

Апеляційний суд наведені вище та інші доводи апеляцій учасників процесу належним чином не перевірив і не спростував, внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, дійшовши передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом кримінального закону.

З огляду на викладене, ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга засудженого - задоволенню частково.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляцій, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, з урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.