Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Орлянської В.І., Франтовської Т.І.,

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 червня 2017 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180150000005 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року щодо нього.

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року за ч. 2 ст. 307 КК України до штрафу в розмірі 1190 грн., сплаченого 18 березня 2013 року,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 76 КК України.

Вироком вирішено цивільний позов та питання речових доказів у справі.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у приміщення.

ОСОБА_1 в другій декаді грудня 2013 року близько 14.00 год., таємно викрав з металевого контейнера, що розташований на подвір'ї будинку по АДРЕСА_2, належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 7161 грн.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким визначено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. В решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що у разі відбування ним покарання в умовах ізоляції від суспільства він буде позбавленим можливості відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду. Посилається на наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей та зазначає, що з огляду на всі наявні у справі дані про його особу, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_1 було враховано тяжкість вчиненого злочину, який класифікується як тяжкий, дані про особу винного, обставину, яка пом'якшує покарання, якою суд визнав наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей та відсутність обставин, які обтяжують покарання. Проаналізувавши поведінку ОСОБА_1 після вчинення злочину, а саме те, що протягом більше двох років після вчинення злочину жодних кримінальних правопорушень не вчиняв, неофіційно працює та врахувавши наведену обставину, яка пом'якшує покарання, суд дійшов висновку про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд констатував, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України місцевий суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, обставину, що пом'якшує покарання та погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставність застосування положень ст. 75 КК України і звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Наведений висновок апеляційний суд обґрунтував тим, що вчинений ОСОБА_1 злочин, відповідно до вимог ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, останній в минулому неодноразово засуджувався за вчинення інших злочинів, своєї вини у скоєному не визнав та у вчиненому не розкаявся. Крім того, апеляційний суд скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання керувався також тим, що рішення про наявність достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК України суд першої інстанції взагалі не обґрунтував.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання погоджується і суд касаційної інстанції, в зв'язку з чим, твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.

Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог засудженого немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIIІ від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Рівненської області від 11 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.