495/8983/14-к Про умисний напад на потерпілих, із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих, та незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілих, скоєне з корисливих мотивів - 22.06.2017 Прийняття

у касаційній скарзі захисник просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінити, призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна, за ст. 289 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна, на підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільнивши від його на підставі ст. 75 КК України від відбування з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки. Вважає, що призначене ОСОБА_1 судом покарання не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через його суворість та без належного врахування обставин, які з позитивного боку характеризують його особу, а також обставин, що пом'якшують покарання. Крім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду є немотивованою, в ній не зазначено належного обґрунтування підстав, з яких апеляційні скарги засудженого та захисника залишено без задоволення.

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2016 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна;

- за ст. 289 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України ОСОБА_1 призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 24 травня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по 4 900 грн. і 10 000 грн. кожному в рахунок відшкодування завданої злочинами матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, у грудні 2013 року ОСОБА_1 за попередньою змовою із особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, діючи групою осіб, достовірно знаючи про приїзд ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з корисливих мотивів, вирішили заволодіти майном останніх та приготували петарду для залякування потерпілих. Далі, 21 грудня 2013 року приблизно о 18 годині ОСОБА_1, діючи у злочинній групі з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, продовжуючи свої злочинні наміри, прослідували до провулку Водопровідний в м. Білгород-Дністровському Одеської області, де умисно, з корисливих мотивів та з метою заволодіння чужим майном, зупинили автомобіль "HYUNDAI H-1", 2004 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1, який рухався по вказаному провулку, після чого закинувши заздалегідь приготовлену петарду у салон автомобілю, чим залякали потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та, розбивши бокове скло автомобіля, напали на останніх, застосувавши фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров'я потерпілих, що виявилося в нанесенні декількох ударів руками та камінням по різним частинам тіла, чим заподіяли потерпілим легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, після чого стали вимагати грошові кошти та незаконно заволоділи вищевказаним транспортним засобом, вартістю 73 088 гривень, який належить ОСОБА_4, мобільним телефоном "SamsungGALAXY Not II" в комплекті із картою пам'яті "Kingston", вартістю 3000 гривень, та сім-картою "Укртелеком", яка не становить вартості для потерпілого, мобільним телефоном "Samsung", вартістю 200 гривень, із сім-картою "Life" та сім-картою "Київстар", які не становлять вартості для потерпілого, відеореєстратором, вартістю 400 гривень, курткою, вартістю 900 гривень, що також належить ОСОБА_4, та мобільним телефоном "Samsung GALAXY S IIІ", вартістю 3 000 гривень, із сім-картою "Київстар", яка не становить вартості, що належать ОСОБА_5. Таким чином, ОСОБА_1 разом із особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, заволоділи шляхом розбійного нападу майном ОСОБА_4 на загальну суму 4 500 гривень та майном ОСОБА_5 на суму 3 000 гривень.

Після чого ОСОБА_1 з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, із місця вчинення кримінальних правопорушень разом із викраденим майном на вищевказаному автомобілі зникли, обернувши його на свою користь.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року вказаний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.

Заслухавши доповідача, доводи захисника про підтримання касаційної скарги, доводи прокурора про необґрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

При цьому, відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного покарання.

Так, суд першої інстанції врахував, що злочини, у вчинені яких ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким, дані, що характеризують особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, активно сприяв розкриттю злочинів та щиро розкаявся, думку потерпілого, який просив суворо покарати засудженого.

Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів визнано обставинами, що пом'якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив висновок про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, проте дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення покарання ОСОБА_1 нижчого від найнижчої межі, встановленої санкціями ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України, застосувавши ст. 69 КК України, і таке своє рішення належним чином мотивував.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неналежного врахування судом першої інстанції усіх перелічених обставин та даних про особу засудженого є безпідставними, а покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційних скарг засудженого та захисника суд апеляційної інстанції їх доводи щодо призначеного покарання перевірив і своє рішення належним чином мотивував. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника на обставини, в тому числі і щодо позитивних характеристик з місць служби та роботи, створення сім'ї, частина з яких мала місце після ухвалення вироку суду першої інстанції, з позитивного боку характеризують особу ОСОБА_1 і вказують на можливість призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижчого від найнижчої межі санкцій ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України, що і було зроблено вироком суду першої інстанції та із чим погодився суд апеляційної інстанції. Проте, у своїй сукупності зазначені обставини, не вказують на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання за вироком суду тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та не є достатніми підставами для безумовного застосування положень як ст. 69 КК, так і ст. 75 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування або зміни судових рішень та пом'якшення засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України колегія суддів не знаходить.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1, зазначивши, що ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України за попередньою змовою групою осіб із особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, оскільки матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2014 року виділені в окреме провадження, а матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не містять даних про те, що відносно ОСОБА_6 ухвалювався обвинувальний вирок.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (1402-19) , колегія суддів

вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України змінити: виключити із судових рішень вказівку про вчинення злочинів ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_6 та вважати, що ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України за попередньою змовою групою осіб із особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження.