Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сахна Р. І.,

суддів: Квасневської Н. Д., Пузиревського Є. Б.,

при секретарі

судового засідання Гапоні В. О.,

за участю прокурора Руденко О. П.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110180000005, за касаційною скаргою прокурора на вирок Апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Рокитної СлободиІванківського району Київської області, жителя

вказаного села (АДРЕСА_1), раніше судимого за вироком Іванківського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3ст. 185 КК,

За вироком Іванівського районного суду Київської області від 23 березня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. На підставі ч. 3 ст. 72 КК постановлено виконувати самостійно основне покарання у виді штрафу, призначене ОСОБА_2 за вироком Іванківського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року.

За вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 26 грудня 2015 року приблизно о 16.30 год. проник до веранди належного ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно вартістю 1315,39 грн.

Апеляційний суд у результаті розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок районного суду в частині призначення покарання і постановив свій вирок, яким ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно ОСОБА_2 призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та штрафу в розмірі 850 грн. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнив від відбування покарання у виді 4 років позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 3 роки та поклав на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК постановив покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн виконувати самостійно. В решті вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вироки місцевого та апеляційного судів змінити, виключити з їх мотивувальних частин кваліфікуючу ознаку "проникнення у інше приміщення чи сховище"; вирок апеляційного суду змінити, виключити посилання суду на положення статей 71, 72 КК при призначенні покарання. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор наводить доводи про те, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження в порядку, передбаченому ст. 349 КПК, всупереч вимогам ст. 374 КПК збільшив обсяг обвинувачення ОСОБА_2, чим порушив право на захист останнього, на що не звернув уваги апеляційний суд. Крім того, прокурор зазначає, що ОСОБА_2 відбув покарання за вироком місцевого суду від 28 лютого 2014 року, що тягне за собою виключення з вироку апеляційного суду застосування щодо нього положень статей 71, 72 КК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу з доповненнями та просив вироки місцевого та апеляційного судів змінити, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Доводи прокурора про наявність підстав для виключення з резолютивної частини вироку апеляційного суду посилання на застосування до ОСОБА_2 положень статей 71, 72 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на час постановлення вироку апеляційного суду були відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 відбув покарання у виді штрафу за вироком Іванківського районного суду від 28 лютого 2014 року.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_2 у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці), поєднаного з проникненням у житло, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК.

З таким обвинуваченням обвинувальний акт надійшов до місцевого суду, який, розглядаючи кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_2 у пред'явленому обвинуваченні є встановленою та доведеною повністю й кваліфікував дії

ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися й розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, усупереч положенням частин 1, 3 ст. 337 КПК вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, оскільки, не досліджуючи докази, фактично збільшив обсяг обвинувачення ОСОБА_2, а тому постановлені судові рішення щодо останнього слід змінити, виключити з мотивувальних частин вироків місцевого та апеляційного судів кваліфікуючу ознаку "проникнення у інше приміщення".

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Іванківського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року та вирок Апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінити, виключити з мотивувальних частин указаних судових рішень кваліфікуючу ознаку "проникнення у інше приміщення чи сховище".

Ухвала касаційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.