Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Пузиревського Є. Б.,

суддів:

Квасневської Н. Д., Крещенка А. М.,

при секретарі судового засідання за участю: прокурора захисників: засуджених:

Гапоні В. О., Чебанюк Т. В., Войтенко К. В., Тімашова А. С., ОСОБА_8, ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014230040003406 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_10 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9,

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року засуджено:

ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина Російської Федерації, не судимого, за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, не судимого, за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

Стягнуто із засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9:

солідарно на користь ОСОБА_13 67 307 грн 01 коп. матеріальної та моральної шкоди;

солідарно на користь ОСОБА_14 11 500 грн матеріальної та моральної шкоди;

з кожного на користь держави по 669 грн 73 коп. витрат на проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними і засуджено за те, що вони за обставин, викладених у вироку, за попередньою змовою між собою та невстановленими особами приблизно о 23 год. 50 хв. 07 липня 2014 року біля магазину "Ніколас" на просп. 200 років Херсона, 2 у м. Херсоні застосовуючи насильство, небезпечне для життя і здоров'я, напали на ОСОБА_13, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, а також на ОСОБА_14, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я, чим спричинили їй легкі тілесні ушкодження, після чого заволоділи майном ОСОБА_13 на загальну суму 7601,35 грн та майном ОСОБА_14 на загальну суму 5105,89 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених внаслідок м'якості, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що засуджені вчинили особливо тяжкий злочин, вину у вчиненні якого не визнали, завдану потерпілим шкоду не відшкодували й негативно характеризуються. Незважаючи на це, суд першої інстанції призначив їм недостатньо суворе покарання, а апеляційний суд не навів у своїй ухвалі вичерпних доводів на спростування аналогічних доводів апеляційної скарги прокурора, у зв'язку із чим вказане судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції визнав винним та засудив ОСОБА_8, незважаючи на те, що відповідно до обвинувального акту обвинувачення пред'являлось особі з іншими анкетними даними. Висновок судово-медичної експертизи щодо характеру заподіяних ОСОБА_13 тілесних ушкоджень є недопустимим доказом, оскільки експерт отримав історію хвороби потерпілого не з матеріалів кримінального провадження, а на власний запит, чим порушив вимоги ст. 69 КПК України. Крім того, розглядаючи кримінальне провадження, суд першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо не досліджував речові докази, зазначені в протоколах огляду та тимчасового доступу до речей та документів, чим порушив вимоги ст. 23 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів, а також не допитав усіх свідків за клопотанням сторони захисту. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу прокурора та заперечував проти задоволення скарги захисника, захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8, які підтримали скаргу захисника та заперечували проти задоволення скарги прокурора, захисника ОСОБА_7, який заперечував проти задоволення скарги прокурора, а щодо задоволення скарги захисника поклався на розсуд суду, засудженого ОСОБА_9, який заперечував проти задоволення обох скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оскаржуються.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Так, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінуємого йому злочину підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_14 (яка в судовому засіданні розповіла про обставини нападу 07.07.2014 р. на неї та її чоловіка, зокрема, що ОСОБА_8 вдарив її чоловіка в щелепу, а ОСОБА_9 зірвав з неї ланцюжок, а потім забрав з рук частину ланцюжка та з пальця каблучку. Вона добре запам'ятала засуджених, проте нападників було більше) та свідка ОСОБА_15 (який в судовому засіданні пояснив, що працює таксистом і приблизно о 02.00 год. 08 липня 2014 року його зупинили 5-6 хлопців, які хотіли закласти у ломбард золото - ланцюжок і каблучку, але не мали документів. Він відвіз їх на машині до ломбарду, де вони взяли у нього водійські права та пішли у ломбард, а коли вийшли, то поділили отримані гроші).

Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються: матеріалами кримінального провадження, зазначеними в реєстрі матеріалів досудового розслідування, зокрема даними протоколів пред'явлення особи для впізнання по фотознімкам від 11.07.2014 р. (в ході якого ОСОБА_14 з упевненістю впізнала ОСОБА_8, який в групі осіб вчинив напад на неї та її чоловіка) та від 11.07.2014 р. (в ході якого ОСОБА_15 з упевненістю впізнав ОСОБА_8, який в групі осіб 08.07.2014 р., використавши його водійське посвідчення, здали золоті каблучку та ланцюжок до ломбарду), слідчого експерименту за участю ОСОБА_14 (в ході якого вона показала і розповіла за яких обставин 07.07.2014 р. на неї та її чоловіка було здійснено напад), огляду оптичного диска з відеозаписом камери спостереження ПТ "Ломбард-Скарбниця" (із записів якого вбачається, що о 01.55 год. 08.07.2014 р. ОСОБА_8 разом з іншими зайшли до ломбарду та заклали золоті ланцюжок та каблучку), висновків судово-медичних експертиз (щодо ступеню тяжкості, локалізації та характеру виявлених у ОСОБА_13 та ОСОБА_14 тілесних ушкоджень), а також іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, повністю доведена і його дії кваліфіковані правильно.

З матеріалів кримінального провадження та змісту судових рішень вбачається, що ці судові рішення постановлено, зокрема, щодо ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Тверь РФ, цигана, громадянина РФ, без освіти, не одруженого, не працюючого, ніде не зареєстрованого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого. Зазначені анкетні дані засудженого були встановлені судом та відповідають дійсності. За таких обставин доводи захисника про наявність в обвинувальному акті інших анкетних даних щодо місця народження та громадянства ОСОБА_8 є неспроможними, а зазначене порушення не є істотним, тобто таким, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник ОСОБА_10 надіслав до місцевого суду клопотання від 26 листопада 2014 року про допит у судовому засіданні восьми свідків. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повернуто прокурору. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2015 року цю ухвалу місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження з обвинувальним актом направлено на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів зі стадії підготовчого провадження. Під час нового судового розгляду ОСОБА_10 клопотання про допит додаткових свідків (зазначених в його клопотанні від 26 листопада 2014 року) не заявляв, у зв'язку з чим місцевий суд і не допитував вказаних осіб. Отже і ці доводи касаційної скарги захисника є безпідставними.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених є необгрунтованими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, особи винних (негативно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають), роль кожного з них у скоєному, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженим покарання в межах санкції частини статті, за якою їх визнано винним.Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження і виніс мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 законним та обґрунтованим, а призначене їм покарання таким, що повною мірою відповідає вимогам ст. 65 КК України. При цьому доводи, наведені в апеляційних скаргах, зокрема й ті, на які прокурор та захисник посилаються в касаційних скаргах (щодо м'якості призначеного покарання, безпосереднього не дослідження речових доказів, зазначених в протоколах огляду та тимчасового доступу до речей та документів, необхідності визнання недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи щодо ОСОБА_13.) належним чином перевірялись апеляційним судом та були мотивовано відхилені. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_10 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.