Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Волошин В.Ю., Домбровський Д.П.,

відповідача Шендрик С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у справі № 826/15366/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Сі Ей Автомотів") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 вересня 2013 року № 0000112203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду названого судового рішення постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2013 року скасовано, а позов задоволено повністю.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2013 року.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань нарахування ТОВ "Сі Ей Автомотів" (код за ЄДРПОУ 34569623) бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2013 року.

За підсумками перевірки 02 вересня 2013 року складено акт № 549/5-22-03-34569623, в якому встановлено порушення позивачем підпунктів 14.1.206 та 14.1.245 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.3 статті 187, пункту 198.1 статті 198, статті 44, пункту 46.1 статті 46, пункту 200.8 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2013 року на 19853572,00 грн. та занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 17766817,00 грн.

На підставі акта відповідачем 13 вересня 2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000112203 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2013 року на 19853572,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4963393,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованих на відсотки за користування товарним кредитом за період з грудня 2012 року по липень 2013 року, оскільки умови договору поставки не передбачали нарахування таких відсотків.

Крім того, позивачем не доведено право на бюджетне відшкодування, задеклароване у липні 2013 року, оскільки не надано доказів, що заявлена ним сума до бюджетного відшкодування є частиною від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій ним у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про дотримання позивачем вимог податкового законодавства під час визначення суми податку на додану вартість, що заявлена до відшкодування.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі документами, 02 квітня 2010 року між ТОВ "Сі Ей Автомотів" та ПАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" був укладений договір поставки автомобілів № 204. Відповідно до додаткової угоди від 01 листопада 2012 року № 4 до договору поставки автомобілів від 02 квітня 2010 року № 204, предмет договору викладено у наступній редакції: за цим договором постачальник зобов'язується поставляти автомобілі на умовах товарного кредиту, тобто постачальник надає покупцеві відстрочку платежу на поставлені автомобілі в обумовлений строк та під відсотки; покупець зобов'язується сплачувати вартість та приймати у власність автомобілі, а також сплачувати відсотки за користування товарним кредитом.

За наслідками зазначених договірних відносин, ТОВ "Сі Ей Автомотів" сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за період з грудня 2012 року по липень 2013 року на підставі податкових накладних, які виписані ПАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" за користування товарним кредитом (відсотки за користування товарним кредитом) № 936 від 31 грудня 2013 року, № 581 від 31 січня 2013 року, № 782 від 28 лютого 2013 року, № 888 від 31 березня 2013 року, № 1301 від 30 квітня 2013 року, № 1124 від 31 травня 2013 року, № 943 від 30 червня 2013 року, № 1093 від 31 липня 2013 року на загальну суму 2086755 грн.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до визначення підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК України проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Відповідно до підпункту 14.1.245. пункту 14.1 статті 14 ПК України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 названого кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Пункт 187.3 статті 187 ПК України закріплює, що у разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за договором товарного кредиту, умови якого передбачають сплату (нарахування) відсотків, база оподаткування ПДВ визначається виходячи з договірної вартості цих товарів (робіт, послуг), збільшеної на загальну суму процентів, визначених договором.

За таких обстави позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідно до податкових накладних, які виписані ПАТ "Запорізький автомобілебудівний завод".

Також колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції податкового органу щодо безпідставного заявлення до відшкодування сум ПДВ, сплачених за результатами здійснення імпортних операцій, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт сплати відповідних сум.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності податкового повідомлення - рішення, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у справі № 826/15366/13-а залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.