ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
|
20 січня 2016 року м. Київ К/800/29686/15
|
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 року
у справі № 810/297/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (далі - позивач, ТОВ "Птахофабрика Київська")
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Броварська ОДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ "Птахофабрика Київська" звернулось у січні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Броварської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2014 року № 0007572201, № 0007582201, № 0007592201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 року, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17)
), та норм процесуального права.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Поліагропром" за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року, з ТОВ "Укрзерногруп" за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, з ТОВ "Українська нафтова група" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, з ПП "Авантаж-Юг" за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 08.08.2014 року № 460/10-06-022-01/05513187, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в періоді, що перевірявся, на загальну суму 818 924,00 гривні; пп. 1.2 п. 1, пп. 2.4, пп. 2.16 п. 2 та пп. 3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95)
та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (z0168-95)
із змінами та доповненнями (далі - Положення № 88).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014 року: № 0007572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 1752,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 876,00 гривень; № 0007582201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 361 823,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 180 912,00 гривень; № 0007592201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 330 496,00 гривень.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, вірно виходили з наступних мотивів.
В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХІV (996-14)
) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно пп. 2.4 п. 2 Положення № 88 (z0168-95)
первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції
Тобто, умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, видами діяльності позивача є: розведення свійської птиці (01.47), вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (01.13), вирощування зерняткових і кісточкових фруктів (01.24), вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників (01.25), розведення інших тварин (01.49), допоміжна діяльність у рослинництві (01.61), оброблення насіння для відтворення (01.64), прісноводне рибальство (03.12), виробництво м'ясних продуктів (10.13), виробництво фруктових і овочевих соків (10.32), виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах (10.91), неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (46.39), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11), складське господарство (52.10), діяльність інших засобів тимчасового розміщення (55.90), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендного нерухомого майна (68.20), дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук (72.20).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ "Поліагропром" (постачальник) за договором постачання товарів від 04.01.2010 року № С/2 (сировини для виробництва комбікормів - макухи соняшникової); ТОВ "Українська нафтова група" (постачальник) за договором поставки нафтопродуктів від 31.12.2010 року № 31/12/10-28 (бензин А-80 та дизпаливо Д-0,2-62); ПП "Авантаж-Юг" (постачальник) за договором постачання товару від 23.10.2013 року № ОС/32 (сировини для виробництва комбікормів - макухи соєвої та олії соєвої).
На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, протоколів досліджень, рахунків-фактур, паспортів продукції (нафтопродуктів).
При цьому, матеріали справи містять копії звітів про виробництво комбікорму та використання сировини, оборотно-сальдових відомостей, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, свідоцтв про реєстрацію машин, відомостей по основним засобам, лімітно-забірних карток на паливно-мастильні матеріали.
Факти розрахунків між позивачем та зазначеними контрагентами підтверджуються матеріалами акту перевірки та не заперечуються відповідачем.
При цьому, судами встановлено, що прийом поставленого позивачу товару здійснювали фахівець з матеріально-технічного постачання та вагарі цеху виробництва комбікормів, що перебували у трудових відносинах з позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягів з журналу реєстрації довіреностей та з журналу реєстрації зважування вантажів, табеля обліку робочого часу, наказів про прийняття на роботу, довідок та наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 55-КУ від 18.04.2014 року.
Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Поліагропром", ТОВ "Українська нафтова група", ПП "Авантаж-Юг".
Разом з тим, судами встановлено та не спростовано відповідачем, що в акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію контрагентів ТОВ "Поліагропром", ТОВ "Українська нафтова група", ПП "Авантаж-Юг", були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору. Відповідачем також не надано суду доказів визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання. Водночас, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагентів. Також, судами зазначено, що на час проведення перевірки та розгляду даної справи відносно посадових осіб позивача та його контрагентів не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
При цьому, судами обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на висновки актів інших податкових інспекцій, які слугували підставою для висновків акту перевірки, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування позивача податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.
Також, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись із посиланнями відповідача на недійсність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції, та як вірно зауважено судами відповідачем не надано жодного вироку суду ані по відношенню до позивача, ані до його контрагентів.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ "Птахофабрика Київська", зокрема, скасували спірні податкові повідомлення-рішення.
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - відхилити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 року у справі № 810/297/15 - залишити без змін.
ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
|
Головуючий суддя:
Судді:
Помічник судді
|
(підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) Г.К. Голубєва
(підпис) І.В. Приходько
|