Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є. Б., суддів: Квасневської Н. Д., Крещенка А. М., при секретарі судового засідання за участю прокурора Холявчуку А. А., Тридуба М. С., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015040580000568 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

Вироком Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2016 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком цього ж суду від 14.03.2016 р. за ч. 3 ст. 185, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Цим же вироком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого вироком цього ж суду від 31.03.2015 р. за ч. 3 ст. 185, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано в частині кваліфікації його дій.

Кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло та ухвалено вважати його засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Цей же вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 змінено.

Ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Виключено з вироку посилання на вчинення засудженими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 злочину у стані алкогольного сп'яніння.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними і засуджено за те, що вони за обставин, викладених у вироку, за попередньою змовою між собою, приблизно о 05.00 год. 24 жовтня 2015 року проникли до будинку домоволодіння АДРЕСА_1, звідки таємно викрали належне ОСОБА_8 майно загальною вартістю 4505 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд в мотивувальній частині свого вироку не виклав обвинувачення ОСОБА_7, яке він визнав доведеним, а в резолютивній частині не зазначив рішення про визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинуваченні. Крім того, апеляційний суд щодо ОСОБА_6 повинен був постановити ухвалу, а не вирок, оскільки ухваленим апеляційним судом рішенням становище останнього не було погіршено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

Також ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Керуючись принципом безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Апеляційний суд при розгляді цього кримінального провадження не дотримався зазначених вимог закону.

Як свідчать дані журналу судового засідання, технічний запис судового провадження та зміст судового рішення, апеляційний суд, не досліджуючи безпосередньо жодного доказу, прийшов до переконання про необґрунтованість виключення місцевим судом з кваліфікації дій ОСОБА_7 такої ознаки як повторність, а також про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку місцевого суду посилання про вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 злочину в стані алкогольного сп'яніння, тобто надав іншу оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам без безпосереднього їх дослідження в апеляційній інстанції. Враховуючи викладене, такі рішення суду апеляційної інстанції є передчасними.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, а саме ст.ст. 373-376 цього Кодексу.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" (v0001700-06) , у разі порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб з інших підстав апеляційний суд за наявності до того підстав постановляє вирок тільки щодо тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а щодо решти виносить ухвалу.

При розгляді кримінального провадження та ухваленні свого вироку апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахував.

Так, збільшивши обсяг обвинувачення ОСОБА_7, апеляційний суд усупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України не зазначив про визнання останнього винуватим у вчиненні злочину за обвинуваченням, яке суд визнав доведеним. Крім того, погіршивши становище лише ОСОБА_7 та ухваливши свій вирок, апеляційний суд не постановив ухвалу щодо ОСОБА_6, становище якого не погіршилося.

З огляду на викладене вирок апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час цього розгляду апеляційний суд має перевірити всі наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувати доводи касаційної скарги і постановити законне й обґрунтоване рішення. При цьому у разі, якщо апеляційний суд дійде обґрунтованого висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку місцевого суду обставини, що обтяжує покарання засуджених, то рішення суду щодо розміру покарання повинно узгоджуватись з положеннями ст. 69-1 КК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.