5-13к08 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні 17 січня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора і касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2007 року, яким частково скасовано вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 20 серпня 2007 року про засудження

IНФОРМАЦIЯ_1,

немаючого судимості,

за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) на п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільненого від відбування покарання з випробуванням на три роки іспитового строку.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11.305 грн. 14 коп. на відшкодування матеріальної і 10.000 грн. - моральної шкоди, а на користь ОСОБА_3 10.000 грн. на відшкодування моральної шкоди,

установила:

ОСОБА_1 засуджено за те, що він увечері 15 листопада 2005 року на території зони відпочинку "Коблево" Березанського району побив ОСОБА_4, умисно заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження.

Як визнав суд, угледівши з недобудованого балкону бази відпочинку "Вінниця", як двоє незнайомих (як з'ясувалось, то були тутешні будівельники) перелазять через паркан на територію бази і на зауваження не реагують, ОСОБА_1 зістрибнув на землю, схопив газового револьвера РГ-88 калібру 9 мм і, вистріливши у повітря, двома наступними пострілами з двох метрів поранив ОСОБА_4 гумовими кулями у черевну порожнину і спину, а потім накинувся на потерпілого й умисно наніс йому два удари цим пістолетом по голові.

17 листопада 2005 року ОСОБА_4 було госпіталізовано до лікарні, але він не пройшов повний курс лікування, самовільно покинув лікувальний заклад і IНФОРМАЦIЯ_2 помер.

Своїм вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) п'ять років позбавлення волі і в решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а справу - направити на новий судовий розгляд. На його думку, в діях засудженого вбачається склад злочину, передбаченого ст. 124 КК України (2341-14) .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і закриття справи на підставі ч. 1 ст. 38 КК України (2341-14) . Твердить, що він діяв у межах заходів, необхідних для затримання злочинця. Наголошує, що ОСОБА_4 одержав тяжкі тілесні за інших невстановлених слідством обставин.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який просив залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційні подання і скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних подання і скарги, колегія суддів вважає, що підстав для їх задоволення немає.

Суд правильно встановив фактичні обставини злочину, визнав винуватим ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, і кваліфікував ці дії за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) . Як видно з вироку, суд виходив із того, що, стріляючи з двох метрів газовим револьвером у ОСОБА_4, і тут же наносячи йому удари цим пістолетом по голові, ОСОБА_1 передбачав можливість настання тяжких наслідків для потерпілого і свідомо їх допускав.

Цього висновку суд дійшов на підставі показань численних свідків, у тому числі очевидців події, а також висновків судово-медичних експертиз про кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_4.

На досудовому слідстві і в судовому засіданні ретельно перевірялись заяви засудженого про те, що особи, які перелізли через паркан на територію бази відпочинку, напали на нього, а він, захищаючись від неправомірних дій цих незнайомців, змушений був стріляти і бити їх рукояткою пістолета по голові, щоб затримати. Проте ці пояснення не дістали свого підтвердження.

Те, що зазначена подія сталася увечері неподалік недобудованої бази відпочинку підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Вони пояснювали, що корпуси цієї бази добудовувались найманими працівниками, які мешкали на її території. Нікому з будівельників не заборонялось виходити за межі зони відпочинку. Не було встановлено для них і якихось режимних обмежень.

ОСОБА_1 про все це знав, оскільки був директором одного з сусідніх корпусів зазначеної бази відпочинку. У цьому зв'язку привертають увагу показання свідка ОСОБА_5, який стверджував, що він очолював бригаду каменярів, і знайомий з ОСОБА_1, як із особою, котра упереджено ставилася до будівельників, які тимчасово мешкали на території бази, і будували спальний корпус.

Як основні докази на обгрунтування свого висновку щодо безпосередніх обставин цієї події, у мотивувальній частині вироку наведено показання очевидців, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8 і ОСОБА_11. За їхніми словами ніхто на ОСОБА_1 не нападав. Того вечора ОСОБА_4 і ОСОБА_10 з іншими будівельниками вийшли до магазину, а коли повертались, то вхідні ворота бази були вже зачинені. Вони змушені були, підсаджуючи один одного, перелазити через паркан. Тут же їх помітив директор ОСОБА_1. Знаходячись на недобудованому балконі, він почав на них кричати. Виник конфлікт. ОСОБА_4 не змовчав і, зістрибнувши з паркана, вилаявся на ОСОБА_1 та кинув у нього пляшкою. Директор почав стрілянину і прицільними пострілами поранив ОСОБА_4, а потім цим же пістолетом побив потерпілого по голові. Коли ОСОБА_10 спробував захистити ОСОБА_4, то ОСОБА_1 і його вдарив пістолетом по голові. Незабаром підійшли охоронці бази, інші робітники і конфлікт було припинено.

За словами свідка ОСОБА_5, він опинився на місці події у той момент, коли закривавлений ОСОБА_4 лежав на землі, ОСОБА_10, з травмою голови, стояв поряд, а ОСОБА_1 висловлювався на їх адресу, що так буде з кожним, хто полізе через огорожу.

Сам ОСОБА_1 на досудовому слідстві твердив, і на це послався суд у вироку, що він дійсно бив потерпілого по голові пістолетом і пошкодив навіть рукоятку. При цьому наголошував, що він займався боротьбою дзюдо і є кандидатом у майстри спорту.

За висновками комісійної (комплексної) судово-медичної експертизи, у ОСОБА_4 були виявлені садни в потиличній ділянці голови справа, крововиливи в м'які покрови голови в лівій потиличній області, масивний крововилив під тверду мозкову оболонку зліва. Вони є тяжкими тілесними ушкодженнями і їх утворення в результаті двох ударів рукояткою пістолета не виключається.

Таким чином, твердження засудженого, що він перебував у стані необхідної оборони і вчиняв заходи, необхідні для затримання злочинця, об'єктивними доказами не підтверджені і вони обгрунтовано визнані судовими інстанціями безпідставними.

З урахуванням аналізу всіх доказів у справі, суди першої та апеляційної інстанцій вірно визнали, що ОСОБА_1 умисно побив ОСОБА_4 рукояткою газового револьвера РГ-88 калібру 9 мм, і в такий спосіб заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Ці діяння правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) .

Вважати, що потерпілий міг одержати тяжкі тілесні ушкодження за інших обставин, як про це стверджується в касаційній скарзі, підстав не було.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, місцевий суд, як видно з вироку, зосередився виключно на оцінці пом'якшуючих обставин і, враховуючи їх, звільнив засудженого на підставі ст. 75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням. Проте суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України (2341-14) відноситься до категорії тяжких. На ці обставини звернула увагу апеляційна інстанція і, розглядаючи справу за апеляцією потерпілої, обгрунтовано визнала, що засуджений неправильно звільнений від відбування покарання, тому скасувала вирок місцевого суду і постановила свій вирок, яким призначила ОСОБА_1 покарання, передбачене санкцією зазначеної статті закону. З таким рішенням апеляційного суду колегія суддів погоджується і вважає його таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 ККУкраїни (2341-14) .

Під час досудового слідства і судового розгляду справи норм кримінально-процесуального закону було дотримано; будь-яких порушень з боку органів досудового слідства чи судів, які були б підставою для зміни чи скасування вироку, не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора і касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2007 року і вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 20 серпня 2007 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.