Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Леона О.І., Британчука В.В., за участю секретаря судового засідання Асанової Є.С., прокурора Кравченко Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015130510000275 за касаційною скаргою захисника засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката Заїки В.К. на вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 березня 2016 року,

За вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,засуджено:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1, раніше не судиму,

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 ККУ, - до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Луганська, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 ККУ, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України (в редакції від 14 квітня 2009 року, яка діяла на час вчинення злочину та ухвалення вироку).

Вирішено питання про речові докази та відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

18 липня 2015 року близько 07.45 год. біля будинку АДРЕСА_2 між ОСОБА_6 та її сусідом ОСОБА_9 виникла сварка. Під час конфлікту до них підійшов ОСОБА_7, який перебував із ОСОБА_6 у родинних стосунках, і умисно з метою заподіяння тілесних ушкоджень з мотивів особистої неприязні наніс ОСОБА_9 один удар кулаком в обличчя, завдавши легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. ОСОБА_6, у свою чергу, умисно з цією ж метою та з цих же мотивів ударила потерпілого тильною стороною сапи у стегно, від чого він упав на землю, й зазначеним знаряддям нанесла лежачому ОСОБА_9 удар у спину, завдавши легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі захисник Заїка В.К. в інтересах засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження. Обґрунтовуючи свої вимоги, стверджує, що поданими сторонами й дослідженими у судовому засіданні доказами підтверджено лише факт конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, однак побиття останнього засудженими не доведено. На думку скаржника, суд не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, котрі не підтвердили нанесення потерпілому ударів ОСОБА_7 та ОСОБА_6, і не усунув протиріч між показаннями ОСОБА_12 та судово-медичними даними щодо локалізації завданих йому тілесних ушкоджень. Стверджує захисник і про недопустимість як джерела доказів покладеного в основу вироку протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого, оскільки такий документ усупереч приписам ст. 29 КПК України складено російською мовою. Апеляційний суд, на думку скаржника, порушивши вимоги ст. 419 КПК України, не здійснив належної перевірки аналогічних доводів, викладених у його апеляційній скарзі, не виправив помилки місцевого суду, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисту про повторний допит свідка ОСОБА_10

На касаційну скаргу захисника представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат Компанієць В.В. подав заперечення, в яких наводить доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просить залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Про дату, час та місце касаційного розгляду учасників кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у судовому розгляді. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 434 КПК України участь сторін або інших учасників кримінального провадження в касаційному розгляді при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час касаційного розгляду не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. При цьому були предметом ретельної перевірки суду та аргументовано спростовані доводи захисту про те, що засуджені ударів ОСОБА_9 не наносили, натомість між ОСОБА_6 та потерпілим відбувався словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_9 намагався вдарити її, а ОСОБА_7, захищаючи ОСОБА_6, лише тримав ОСОБА_9

Визнаючи такі доводи необґрунтованими, суд послався у вироку на послідовні показання потерпілого ОСОБА_9 у судовому засіданні та у ході слідчого експерименту, про побиття його обома засудженими за наведених в обвинуваченні обставин. Зокрема, відповідно до вказаних свідчень ОСОБА_6 розпочала сварку з потерпілим, а коли до них підійшов ОСОБА_7, замахнулася на ОСОБА_9 сапою, цілячись у голову, проте потерпілому вдалося захиститися. В подальшому, як стверджував ОСОБА_9, ОСОБА_7 ударив його кулаком у праве око, а ОСОБА_6 - сапою по нозі, від чого він упав, а засуджені стали бити його по ногах і тулубу. У цей час, за словами ОСОБА_14, на місце події на автомобілі під'їхав ОСОБА_10, після втручання якого побиття було припинено (т. 2, а. к. п. 2229).

Свідчення потерпілого узгоджувалися з іншими доказами, безпосередньо сприйнятими судом, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема з: показаннями свідка ОСОБА_10 про сутичку між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та подальше побиття ОСОБА_6 лежачого на землі потерпілого; показаннями свідка ОСОБА_11, котрий під час конфлікту бачив ОСОБА_9 у лежачому положенні, а також зі свідченнями самих засуджених, які підтверджували факт падіння потерпілого, однак причину цього пояснити не могли.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового процесу, перед допитом у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_10 відповідно до вимог статей 352, 353 КПК України попереджувалися судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і приводилися до присяги. У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_10 жодних конфліктів із засудженими не мав, у неприязних стосунках із ними не перебував, і будь-яких інших обставин, які би давали потерпілому й названому свідку підстави для обмови ОСОБА_7 та ОСОБА_6, з одержаних судом даних не вбачається.

Крім цього, показання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо характеру й наслідків застосованого ОСОБА_7 та ОСОБА_6 насильства об'єктивно підтверджено даними дослідженого в судовому засіданні висновку судово-медичної експертизи від 05 серпня 2015 року № 73 про виявлення у потерпілого легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у виді струсу головного мозку, забою м'яких тканин правої лобно-скроневої та скроневої області, повіки правого ока та спинки носа, а також легких тілесних ушкоджень у виді саден спини та крововиливу правого колінного суглоба. Як установлено експертом, вказані ушкодження могли утворитися за обставин, повідомлених ОСОБА_9 у ході слідчого експерименту (т. 2, а. к. п. 3840).

Ретельно проаналізувавши показання потерпілого з урахуванням вищевказаних даних, а також раптовості для нього злочинного посягання, душевного хвилювання, стрімкості подій, часу, що минув після них на момент допиту, суд дійшов правильного висновку, що окремі неточності у названих свідченнях щодо локалізації нанесених ударів та інших деталей не ставлять під сумнів достовірності показань потерпілого в цілому стосовно обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про винуватість засуджених у вчиненні злочинів та правової кваліфікації їх дій.

Усупереч викладеним у касаційній скарзі доводам показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 також отримали належну оцінку суду відповідно до критеріїв, установлених статтями 85, 86, 94 КПК України. Суд узяв до уваги, що кожен із зазначених свідків повідомив ті обставини, які він сприймав безпосередньо: ОСОБА_10 фактично був очевидцем частини протиправних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а ОСОБА_11 не бачив самого побиття потерпілого, оскільки підійшов на місце події пізніше. Наведені показання обґрунтовано покладено в основу вироку у взаємозв'язку з іншими доказами, які доповнювали одне одного, визнані належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми для висновку про доведеність обвинувачення в повному обсязі поза розумним сумнівом.

Не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону та матеріалах кримінального провадження і посилання захисника на складання протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_9 російською мовою як на підставу вважати недопустимими докази, одержані у результаті такої процесуальної дії.

Відповідно до правових орієнтирів, передбачених ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Як убачається з дослідженого в судовому засіданні протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_9, вступну та заключну частину цього документа згідно з вимогами ст. 29 КПК України складено державною мовою, а російською викладено лише показання потерпілого в описовій частині (т. 2, а. к. п. 2229). Однак названий протокол підписано всіма учасниками процесуальної дії, у тому числі й ОСОБА_9, без жодних зауважень та заперечень.

У ході судового розгляду встановлено, що як потерпілий, так і засуджені вільно володіють російською мовою, при ознайомленні з протоколом слідчого експерименту розуміли його зміст у повному обсязі і не вважали, що спосіб оформлення такого документа призвів до порушення чи обмеження їх прав і свобод. Не висловлювали учасники процесу зі сторони захисту жодних зауважень з цього приводу і при відкритті їм матеріалів досудового розслідування у порядку ст. 290 КПК України (т. 2, а. к. п. 9698).

За наведених обставин суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав вважати недопустимими доказами дані протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 й обґрунтовано поклав такі дані в основу вироку.

Кваліфікація дій ОСОБА_6, які виразилися в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень, за ч. 1 ст. 125 КК України та дій ОСОБА_7, які полягали в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, за ч. 2 ст. 125 КК України, є правильною і сумнівів у колегії суддів не викликає.

Вирішення судом питання про призначення обом засудженим покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України й у касаційній скарзі не оспорюється.

Призначені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 кожному покарання колегія суддів вважає необхідними й достатніми для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши провадження за апеляційною скаргою захисника засуджених на вирок, належним чином перевірив викладені в ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, визнав їх необґрунтованими і зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Посилання захисника у скарзі як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону на відмову апеляційного суду в задоволенні його клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_10 є неспроможними.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 січня 2016 року № 5-249 кс 15, повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для повторного допиту свідка ОСОБА_10 під час апеляційного провадження встановлено не було й належного обґрунтування їх наявності стороною захисту не надано, а тому апеляційний суд, обмежившись аналізом відповідних свідчень, даних у суді першої інстанції, дотримався встановленого законом порядку апеляційного розгляду.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою показань свідка ОСОБА_10, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленому ст. 23 КПК України принципу безпосередності судового розгляду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, у справі не встановлено.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими та достатніми доводи, викладені у скарзі, про необхідність скасування вироку та ухвали на зазначених у ній підставах.

Керуючись статтями 433, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Касаційну скаргу захисника засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - адвоката Заїки В.К залишити без задоволення, а вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 березня 2016 рокущодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.