Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Колесниченка В. М., Наставного В. В., при секретарі за участю прокурора захисника засудженого Асановій Є. С., Чабанюк Т. В., ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції) розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250220000008 від 08 січня 2015 року, за касаційною скаргою засудженого на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2016 року щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що судимостей не мав.

За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 4 ст. 309 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання.

За оскаржуваним вироком апеляційного суду зазначений вирок районного суду в частині звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ч. 4 ст. 309 КК України скасовано і призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених досудовим розслідуванням обставин незаконно придбав подрібнену речовину, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом вагою 378,837 г (масою в перерахунку на суху речовину), після чого переніс її до будинку за місцем свого проживання (вул. Папаніна, 20а в м. Монастирищі), та в подальшому незаконно зберігав без мети збуту до 14.10 год. 21 січня 2015 року, доки її не вилучили працівники міліції під час обшуку.

У касаційній скарзі засуджений наполягає на незаконності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо відсутності підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності на підстав ч. 4 ст. 309 КК України, стверджуючи, що пройшов лікування в першу чергу з метою вилікуватись, а не з метою досягти результату звільнення від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які просили задовольнити касаційну скаргу та змінити вирок апеляційного суду, застосувавши положення ч. 4 ст. 309 КК України, прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу і просила залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи ж засудженого про незаконність рішення апеляційного суду про безпідставність застосування до нього положень ч. 4 ст. 309 КК України виявилися безпідставними.

Так, згідно з ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.

Відповідно до положень кримінального закону звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України є обов'язком, а не правом суду. При цьому, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за цей злочин.

Як свідчать матеріали провадження, ОСОБА_7 16 лютого 2015 року звернувся до Черкаського обласного наркологічного диспансеру, де пройшов курс лікування за діагнозом "Синдрому залежності від канабіоїдів".

Однак відповідно до наведених вимог процесуального закону одного факту проходження відповідного лікування не достатньо для застосування положень ч. 4 ст. 309 КК України.

Так, як свідчать матеріали провадження протягом досудового розслідування і судового розгляду ОСОБА_7 заперечував факт своєї причетності до вилучених у нього наркотичних засобів, тобто заперечував факт вчинення ним кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, що свідчить про відсутність у нього критичної оцінки своїх протиправних дій та бажання усунути їх наслідки.

На підставі наведених положень процесуального закону та поведінки ОСОБА_7 протягом досудового розслідування та судового розгляду колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про те, що

ОСОБА_7 звернувся до лікувального закладу з метою уникнути кримінальної відповідальності, а також про відсутність підстав для застосування до винного положень ч. 4 ст. 309 КК України, а вирок апеляційного суду - законним та обгрунтованим.

Таким чином, в ході касаційного розгляду підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування судових рішень, у межах касаційного розгляду у матеріалах кримінального провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.