Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Коновалова В.М.

суддів

Кузьменко О.Т., Скотаря А.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 грудня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.

Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 6 лютого 2007 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 року народження, судимості не має,

засуджено за ч.1 ст. 286 КК України (2341-14) на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. До неї також застосовано вимоги, передбачені ст.76 КК України (2341-14) .

Постановлено стягнути із засудженої ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну й матеріальну шкоду у сумі відповідно 1 500 грн. і 268 грн. 42 коп.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 травня 2007 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 4 лютого 2006 року, рухаючись по вулиці Леніна в с. Бачкурине Монастирищенського району Черкаської області, керуючи автомобілем Пежо-405, державний номер НОМЕР_1, порушила пункти 12.1 і 12.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого керований нею автомобіль збив пішохода ОСОБА_2, який рухався у попутному напрямку, в результаті чого він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

За змістом касаційної скарги потерпілий ОСОБА_2, посилаючись на м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання та неправильне вирішення його цивільного позову, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що у задоволенні касаційної скарги потерпілого слід відмовити.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та щодо кваліфікації її дій за ч. 1 ст.286 КК України (2341-14) є законними й обгрунтованими, і в скарзі потерпілим не заперечуються.

Твердження потерпілого ОСОБА_2 про те, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступені тяжкості злочину та її особі внаслідок м'якості, є непереконливими.

Відповідно до ст.65 КК України (2341-14) суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

По справі встановлено, що суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, обгрунтовано врахував, ступінь тяжкості вчиненого нею з необережності злочину невеликої тяжкості, особу засудженої, яка до вчинення злочину характеризувалася позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувалася.

З урахуванням наведеного суд дійшов вірного висновку про можливість призначення ОСОБА_1 лише основного покарання у виді обмеження волі та про звільнення її від його відбування на підставі ст.75 КК України (2341-14) з випробуванням, із чим обгрунтовано погодилася колегія суддів апеляційного суду, та, яке вважає достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів, колегія суддів касаційного суду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 вирішено згідно з законом у межах заявлених ним та підтверджених у суді першої інстанції вимог. Зокрема суд повністю задовольнив позов потерпілого в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 1500 грн. та частково, з урахуванням наданих доказів, щодо стягнення матеріальної шкоди.

Крім того, в касаційній скарзі не наведено обгрунтування неправильності вирішення судом позову в частині розміру завданої матеріальної шкоди.

З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_2