Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів:Леона О.І., Григорєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Гапона В.О., прокурора Кравченко Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12016030000000030 за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Гуцуляка Т.Ю. на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 03 серпня 2016 року,

За вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 03 червня 2016 року, залишеним без зміни оскаржуваною ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та з застосуванням ст. 69 цього Кодексу призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання про процесуальні витрати й речові докази.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

25 лютого 2016 року близько 20.00 год. засуджений керував технічно справним сідловим тягачем марки DAF-XF 95380, державний номерний знак НОМЕР_3, з напівпричепом марки Krone, державний номерний знак НОМЕР_1, у стані алкогольного сп'яніння, чим грубо порушував вимоги п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) (далі - ПДР (1306-2001-п) ).

Рухаючись автодорогою Луцьк-Ковель у напрямку м. Ковеля, засуджений на залізничному переїзді у с. Козині Рожищенського району Волинської області, грубо порушивши вимоги пунктів 2.3 "б", 12.1, 12.4, 12.9 "б", 34.1.1 ПДР (1306-2001-п) , не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, перевищив дозволену в населеному пункті швидкість, що перешкоджало йому постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, перетнув вузьку суцільну лінію, яка розділяє зустрічні потоки транспортних засобів, і виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки AUDI80, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8

У результаті ДТП ОСОБА_8 та його пасажиру ОСОБА_9 було завдано тяжких тілесних ушкоджень, та від отриманих травм ОСОБА_8 помер.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на невмотивованість рішення місцевого суду про застосування щодо ОСОБА_7 ст. 69 КК України. На думку скаржника, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що засуджений, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, і таке порушення призвело до тяжких наслідків, у тому числі до непоправних - у виді смерті людини. З урахуванням наведеного прокурор вважає, що взяті судом до уваги дані про особу ОСОБА_7 та обставини, що пом'якшують покарання, істотно не знижують ступеня тяжкості вчиненого злочину. Суд апеляційної інстанції, як стверджує державний обвинувач, усупереч вимогам ст. 419 КПК України не здійснив належної перевірки аналогічних доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора на вирок, і помилку суду першої інстанції не виправив.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Участь засудженого в розгляді провадження судом касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 430, ч. 4 ст. 434 КПК України не є обов'язковою за винятком випадків, коли клопотання про забезпечення такої участі заявляє засуджений, який тримається під вартою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого та його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст. 434 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Разом із тим, слушними є доводи прокурора щодо незаконності й необґрунтованості судових рішень у частині призначення засудженому покарання з застосуванням ст. 69 КК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати передбаченим ст. 370 КПК України вимогам законності, обґрунтованості і вмотивованості, зокрема ґрунтуватися на об'єктивно з'ясованих обставинах, правильному застосуванні норм матеріального права, дотриманні вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, а також містити належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення у такій ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Наведених вимог закону суд апеляційної інстанції повною мірою не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду першої інстанції оскаржувався в апеляційному порядку, зокрема прокурором з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання. Порушуючи питання про скасування вироку місцевого суду в частині обраного заходу примусу та ухвалення апеляційним судом свого вироку з призначенням ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, державний обвинувач наводив докладні доводи про безпідставність застосування щодо засудженого ст. 69 КК України (а. к. п. 103-107).

Усупереч вимогам ст. 419 КПК України суд другої інстанції цих доводів належним чином не перевірив, не дав на них вичерпних відповідей, які би ґрунтувалися на вимогах закону, а також на повному та всебічному дослідженні обставин, що підлягають урахуванню відповідно до визначених у статтях 50, 65 КК України загальних засад призначення покарання.

Закріплені у цих статтях правові орієнтири є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на принципах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують іобтяжують, а також дані про особу винного. У будь-якому разі призначене покарання за своїм видом і розміром має бути співмірним характеру вчинених дій та їх небезпечності.

Норми статі 69 вказаного Кодексу наділяють суд дискреційними повноваженнями призначити винній особі основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) . Однак обов'язковою умовою прийняття такого рішення, яке має бути належним чином умотивованим, є наявність не лише кількох обставин, що пом'якшують покарання, а й достатніх підстав вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Висновки апеляційного суду про законність та обґрунтованість вироку в частині призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК не можна вважати такими, що повною мірою ґрунтуються на наведених вимогах закону.

Мотивуючи такі свої висновки, суд апеляційної інстанції врахував, що засуджений є молодим за віком, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдану шкоду, потерпілі не мають до нього претензій і просили призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Однак ухвала не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням конкретних обставин його скоєння.

Суд залишив поза увагою ті факти, що ОСОБА_7 під час виконання своїх трудових обов'язків, безпосередньо пов'язаних із джерелом підвищеної небезпеки, вживав спиртні напої та у стані алкогольного сп'яніння керував великогабаритним вантажним автомобілем, безпечне керування яким передбачає підвищені вимоги щодо уваги та швидкості реакції водія. Цим самим засуджений грубо порушив правила безпеки дорожнього руху і створив реальну загрозу для життя й здоров'я багатьох осіб. У результаті протиправних дій ОСОБА_7 завдано тяжких наслідків у виді загибелі одного потерпілого та серйозного травмування іншого, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, зокрема її життя, здоров'я та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Що стосується позиції потерпілих у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу, то у справах даної категорії вона не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними юридичної переваги.

Виходячи з наведеного призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, за умови доведеності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, у тому самому обсязі обвинувачення та за відсутності інших обставин, що пом'якшують покарання, на думку колегії суддів, є м'яким.

Ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України щодо законності, обґрунтованості й умотивованості і на підставі пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, з дотриманням вимог КПК України (4651-17) повно та всебічно дослідити обставини, які підлягають урахуванню при призначенні покарання, та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 436, 438 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) суд

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 03 серпня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.