Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді-доповідача Животова Г.О.,

суддів Крещенка А.М., Пузиревського Є.Б.,

за участю прокурора Руденко О.П.,

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

розглянув 7 березня 2017 року в м. Києві кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за касаційною скаргою останньої на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 березня 2016 року.

Вказаним вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_2, 1983 р. н., не судиму, громадянку України, уродженку та мешканку м. Миколаєва,

- за ч. 1 ст. 190 КК України до 100 годин громадських робіт.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.06.2015 заяву ОСОБА_2 задоволено та звільнено від відбування покарання за вироком суду від 06.03.2015 на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році".

Згідно вироку ОСОБА_2 23.02.2011, 31.08,2011, 08.02.2012, 29.08.2012, 13.02.2013 та 14.08.2013 зверталась до Управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Морехідна, 9 у м. Миколаєві) за допомогою з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, право на яку передбачено ст. 13 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", та подавала декларації "Про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги" із завідомо неправдивими відомостями про відсутність доходів у її чоловіка ОСОБА_3, який натомість отримував пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва та, знаходячись на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань у м. Миколаєві, - соціальні виплати, внаслідок чого шляхом обману заволоділа бюджетними коштами в розмірі 12 031,22 грн.

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вказані судові рішення із закриттям кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив задовольнити скаргу частково та скасувати ухвалу апеляційного суду через її невідповідність положенням ст. 419 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої інстанції і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджена у касаційній скарзі, сама по собі може бути підставою для скасування апеляційним судом вироку місцевого суду, згідно до вимог статей 409, 410 КПК України.

Твердження засудженої про недоведеність її вини є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України.

Такі висновки відповідають показанням співробітників управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району м. Миколаєва - свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_2 особисто складала документи на отримання виплат на дитину, зокрема - декларації, не задаючи при цьому питання про правильність їх заповнення тощо; таким же показанням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8; даним довідки управління ПФУ в Березанському районі Миколаївської області від 07.04.2014 про те, що ОСОБА_3 з листопада 2010 року отримує пенсію як інвалід 3 групи; даним заяв про призначення соціальної допомоги № 431 від 23.02.2011, № 1687 від 31.08.2011, № 315 від 08.02.2012 з яких вбачається, зокрема, що ОСОБА_2 під розпис була повідомлена про обов'язок надання правдивої інформації, яка впливає на розмір допомоги, та про зобов'язання повідомити органи праці та соцзахисту населення про зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соцдопомоги тощо; даним декларацій про нібито відсутність доходів у ОСОБА_3 - чоловіка ОСОБА_2; висновкам експерта про те, що підписи від імені ОСОБА_2 у графах "Підпис заявника" і "Ознайомився" в деклараціях та в заявах про призначення усіх видів соціальної допомоги виконані саме нею.

Визнавши ці докази достовірними та оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Твердження ОСОБА_2 про відсутність умислу на внесення недостовірних даних до декларацій є безпідставними, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що вона достовірно знала про отримання її чоловіком ОСОБА_3 доходів у виді пенсії та соціальних виплат та про необхідність зазначення усіх видів доходів в деклараціях.

Усупереч твердженню засудженої в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, провів за клопотанням прокурора повторне дослідження обставин кримінального провадження та, у відповідності до вимог ст. 419 КПК України, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції, а доводи засудженої на спростування вищезазначених висновків не переконливі та недостатні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законне йобґрунтоване рішення, при розгляді даної справи не було допущено.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційну скаргу останньої - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.