Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І., суддів: при секретарі за участю прокурора захисника виправданого Лагнюка М.М., Суржка А.В., Ходаківській А.Ю., Цигана Ю.В., ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440005550, за обвинуваченням

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Боровизно Чашенського району Вітебської області, РеспублікаБілорусь, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_7,

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2016 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ст. 118 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки з покладенням певних обов'язків передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 20 жовтня 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасовано, а провадження на підставі ч. 1 п. 2 та ч. 7 ст. 284 КПК України закрито.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, вважаючи його необґрунтованим та немотивованим. Вважає, що матеріали кримінального провадження слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому не погоджується з висновками суду щодо не доведення стороною обвинувачення наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України. В обґрунтування доводів поданої касаційної скарги прокурор зазначає, що не оцінивши безпосередньо докази, що мають істотне значення для прийняття правильного рішення, в порушення вимог закону, не провівши судового слідства, апеляційний суд, дав іншу оцінку доказам, які були досліджені районним судом чим допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На касаційну скаргу прокурора від захисника ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7, до суду надійшли письмові заперечення.

Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що 8 серпня 2013 близько 17 години 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на зупинці громадського транспорту "Паризька комуна" по вул. Харківській в м. Суми, внаслідок вчинення відносно нього ОСОБА_8 відкритого викрадення майна, із застосуванням насильства, перебуваючи у стані необхідної оборони, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, тобто діючи з непрямим умислом, наніс потерпілому ОСОБА_8 один удар розкладним ножем в область грудної клітки від якого останній помер на місці вчинення правопорушення, тобто ОСОБА_7 вчинив умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.

Заслухавши доповідь суді, думку прокурора Цигана Ю.В., який підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, думку виправданого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясовних обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку при прийнятті відповідного процесуального рішення, з урахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, апеляційний суд не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону, які істотно порушив.

Оцінивши вказані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також в сукупності щодо їх достатності та взаємозв'язку, в межах наведених обставин обвинувачення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК України, знайшла своє підтвердження в досліджених доказах, тобто в діях ОСОБА_7 наявний склад умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

Апеляційний суд, погодився з висновками суду першої інстанції про заподіяння обвинуваченим потерпілому смерті, однак установив, що такі дії ОСОБА_7 були вчинені у межах необхідної оборони і закрив провадження у справі у зв'язку із відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Разом із тим, як вбачається з журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксовано судовий процес, апеляційний суд не провів судового слідства, всупереч законодавчим приписам не дослідив безпосередньо зібраних у провадженні доказів, а обмежився лише заслуховуванням пояснень ОСОБА_7, його захисника ОСОБА_6, вислухав думку прокурора, однак фактично дав іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні, ніж суд першої інстанції.

Отже, апеляційний суд не мав права дати іншу оцінку доказам та їх юридичній оцінці, ніж дав суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши їх.

Той факт, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, не виключало обов'язку апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази, виходячи із засад кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості (пункти 10, 1З, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду; недотримання її судом виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК України означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Ця правова позиція також наведена і в постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 січня 2016 року (справа № 5- 249кс15) та в ухвалах колегій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2015 року (справа 707/1824/15-к) та від 26 травня 2016 року (справа № 372/940/15-к).

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, адже її ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону.

Крім того, в ухвалі суд апеляційної інстанції посилається на п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" (v0001700-02) де зазначено, що суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати у особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність завданої нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону.

Однак, судом не враховано, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 188 на момент вчинення злочину ОСОБА_7 будь-яким психіфчним захворюванням не страждав, знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. В момент вчинення злочину ОСОБА_7 не знаходився в стані фізіологічного афекту або в іншому емоційному стані, який міг суттєво вплинути на його свідомість та діяльність.

Таким чином доводи суду апеляційної інстанції викладені в ухвалі про те, що ОСОБА_7 діяв у стані сильного душевного хвилювання або перебував у стані фізіологічного афекту, які виключали б існування вольової та емоційної ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, є сумнівними. Крім того, судово-психіатрична експертиза щодо ОСОБА_7 апеляційним судом не досліджувалась.

Отже, на думку колегії, висновок апеляційного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборониє передчасним, адже рішення цього суду про скасування обвинувального вироку в частині обвинувачення засудженого за ст. 118 КК та закриття кримінального провадження у цій частині ухвалено з істотним порушенням кримінального процесуального закону, що могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати вказівки касаційного суду, ретельно перевірити доводи, наведені в скарзі прокурора, безпосередньо дослідити необхідні докази за наявності для цього підстав, у сукупності проаналізувати їх і постановити законне й обґрунтоване рішення, навівши докладні мотиви його ухвалення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.