Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Солодкова А.А.,

суддів: Широян Т.А., Романець Л.А.,

за участю прокурора Ковальчука О.С.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040000001086 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2,

Вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2016 року засуджено:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 українця, громадянина України, звищою освітою, неодруженого, не судимого,

- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробовуванням та іспитовим строком на 2 роки та покладенням відповідних обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 127 007 грн на відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 14 листопада 2015 року, приблизно о 08 годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем "Vollkswagen Caddy" із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_4, під час руху по вул. Набережній у напрямку вул. Громова м. Верхньодніпровську, допустив виїзд автомобіля за межі проїжджої частини із послідуючим наїздом передньою частиною автомобіля на дерево, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3, 2.9 та 10.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) . Внаслідок ДТП пасажирам автомобіля "Vollkswagen Caddy" неповнолітній потерпілій ОСОБА_3 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілій ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого, внаслідок надмірної суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінити, застосувати до засудженого положення ст. 75 КК України, звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням. Зокрема, захисник зауважує, що ОСОБА_2 раніше не судимий, свою вину визнав у повному обсязі, готовий відшкодувати потерпілим усі витрати.

Крім того, до касаційного суду від потерпілої ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника, в яких вона просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 без зміни. При цьому повідомляє, що засуджений ОСОБА_2 не відшкодовує їй витрати на лікування доньки, яка стала інвалідом, та жодним чином не допомагає.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без зміни, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оскаржується, а тому касаційним судом не перевіряється.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_1 про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення внаслідок надмірної суворості, то вони, на думку колегії суддів, є передчасними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.

Відповідно до ст.75 КК, необхідною умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність достатніх підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеногоОСОБА_2 покарання, апеляційний суд навів у своєму вироку ґрунтовні мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що ОСОБА_2 вчинив тяжке кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до тяжких наслідків, було травмовано дві особи, одна з яких є неповнолітньою, на протязі досудового та судового слідства ніяких заходів, спрямованих на відшкодування шкоди потерпілим не вчиняв. Враховуючи ступінь тяжкості та наслідки скоєного ОСОБА_2 діяння, підстав для ухвалення рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, відповідно до положень ст. 75 КК, колегія суддів не вбачає.

Отже, твердження касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_2 внаслідок суворості та необхідності звільнення його від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, є необґрунтованими, а виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів неможливо досягти без ізоляції його від суспільства.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і винести законні та обґрунтовані рішення по справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 429, статтями 376, 433, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.