Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді-доповідача Животова Г.О.,

суддів Крещенка А.М., Пузиревського Є.Б.,

ознайомившись з касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 1 листопада 2016 року,

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

- за ч. 1 ст. 122 КК України на 1 рік 6 місяців виправних робіт із відрахуванням в дохід держави 15% заробітку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 4852,06 та 5000 грн. З нього ж стягнуто на користь Веселинівської районної державної адміністрації та ДЗ "Вузлова лікарня станції Миколаїв" ДП "Одеська залізниця" 364,31 та 900 грн відповідно витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4

Згідно вироку, ОСОБА_3 17.04.2014 о 17:00 на дорозі поблизу с. Поділля Веселинівського р-ну Миколаївської обл. на ґрунті особистих неприязних відносин побив ОСОБА_4, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, самі по собі можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду, згідно до вимог ст. ст. 409, 410 КПК України, апеляційним судом.

Отже, в касаційній скарзі відсутні посилання на підстави для зміни чи скасування судових рішень судом касаційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 438 КПК України.

Твердження в касаційній скарзі про невинуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки протилежне рішення суду в цій частині ухвалено, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Такі висновки, як вбачається з оскаржених рішень, відповідають показанням потерпілого ОСОБА_4 про те, як його 17.04.2014 побив ОСОБА_3; показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, як від потерпілого вони дізналися обставини його побиття засудженим 17.04.2014; показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які бачили сварку між потерпілим і засудженим 17.04.2014 в робочий час; показанням лікаря ОСОБА_8 про виявлення у потерпілого перелому ребра, струсу мозку та надання йому медичної допомоги; даним протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_4, під час якого він показав та розказав про обставини вчиненого злочину; висновкам експерта № 267 від 16.06.2014, № 48-к від 22.04.2015 про характер, локалізацію й тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень та показанням експерта ОСОБА_9; даним медичної документації (журналу обліку прийому хворих, журналу реєстрації нещасних випадків невиробничого характеру, виписки з медичної карти стаціонарного хворого) про прийом 17.04.2014, діагноз, направлення та проходження курсу лікування ОСОБА_4

Визнавши ці докази достовірними та оцінивши їх в сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в скоєнні вказаного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії.

Всупереч твердженню захисника, як убачається з оскаржуваних судових рішень, суд розглянув зазначене кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 337 КПК України в межах висунутого ОСОБА_3 обвинувачення.

З урахуванням положень зазначеної статті, суд обґрунтовано не прийняв до уваги висновок експерта № 20 від 14.01.2015 про виявлення тілесних ушкоджень у виді гематом та забоїв на тілі засудженого, оскільки судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в його межах відповідно до обвинувального акта.

Як було встановлено апеляційним судом, свідок ОСОБА_10 не був очевидцем конфлікту між потерпілим і засудженим, у зв'язку із чим його показання не мали значення для встановлення обставин зазначеного кримінального правопорушення.

Безпідставними є і твердження захисника про невідповідність даних щодо посадових осіб (П.І.Б.), які проводили слідчі дії та складали процесуальні документи під час досудового розслідування, зокрема котрі внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зазначені в постанові про закриття кримінального провадження від 21.08.2014 та інших документах.

Так, на підтвердження зазначених доводів захисник долучив витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань з переліком процесуальних дій в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3, не врахувавши, що дані в графі "Користувач" вказують не на особу, яка виконувала окрему процесуальну дію/складала відповідний процесуальний документ, а про особу, яка вносила відповідні відомості до електронного реєстру.

Покарання ОСОБА_3 призначено з урахуванням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, та є справедливим.

В апеляційному порядку справа розглянута у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, а постановлена ухвала є вмотивованою та відповідає іншим вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 1 листопада 2016 року щодо ОСОБА_3.

Ухвала оскарженню не підлягає.