Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А. М.,

суддів: Єлфімова О. В., Квасневської Н. Д.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М. В.,

прокурорів Єременка М. В., Саяна С. Г.,

захисника ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

переглянула в судовому засіданні вирок Апеляційного суду Донецької області від 9 червня 2016 року за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2

Вироком Володарського районного суду Донецької області від 15 березня 2016 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тимошівка, Михайлівського району Запорізькоїобласті, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 407 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК.

Апеляційний суд Донецької області зазначений вирок у частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасував, постановив новий вирок від 9 червня 2016 року, яким засудив останнього за ч. 3 ст. 407 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 62 КК України замінено ОСОБА_2 покарання на тримання в дисциплінарному батальйоні на строк 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

ОСОБА_2 21 квітня 2014 року, відповідно до Указу Виконуючого обов'язки Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 (303/2014) "Про часткову мобілізацію" був призваний на військову службу за мобілізацією Василівсько-Михайлівським ОРВК Запорізької області.

21 квітня 2014 року наказом командира військової частини польова пошта В0131 солдата ОСОБА_2 призначено на посаду старшого механіка-водія багатовісних дизельних автомобілів МАЗ-543 роти охорони військової частини польова пошта В0131 та поставлено на всі види забезпечення. Солдат ОСОБА_2, будучи військовослужбовцем, відповідно до ст.ст. 3-6, 11, 16, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути зразком витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, не допускати самому та стримувати інших від негідних вчинків, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків доповідати своєму безпосередньому начальникові, за дозволом на звільнення з розташування військової частини звертатися до свого безпосереднього начальника, а виїзд військовослужбовців за межі гарнізону здійснюється лише з дозволу командира військової частини.

Проте, діючи на порушення вищезазначених статутних вимог, солдат ОСОБА_2 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби 06 вересня 2014 року самовільно, без поважних причин залишив місце несення служби - блокпост № 4, розташований в районі населеного пункту с. Шевченко Володарського району Донецької області, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та ухилявся від проходження служби до 15 січня 2016 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через суворістьта просить направити справу на новий апеляційний розгляд. В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що апеляційний суд дав неправильну оцінку доводам прокурора, викладеним в апеляційній скарзі про те, що на час вчинення ОСОБА_2 злочину в країні діяв особливий стан. Вважає, що апеляційний суд не врахував наявних у матеріалах кримінального провадження даних про особу засудженого, й обставин, що пом'якшують покарання, у зв'язку з чим безпідставно зробив висновок про неможливість застосування до призначеного йому покарання положень ст. 75 КК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1, який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, пояснення прокурорів, які просили скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК, та правильність кваліфікації його дій захисником у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості злочину та його особі через суворість колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 409 КПК підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд переглянув вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування цим судом кримінального закону, що призвело до призначення ОСОБА_2 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості через безпідставне застосування до засудженого положень ст. 75 КК.

Обґрунтовуючи рішення щодо виду і міри покарання ОСОБА_2, апеляційний суд, дотримуючись положень статей 50, 65 КК, правильно врахував ступінь тяжкості злочину та конкретні обставини його вчинення, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, військовослужбовець, дії якого призвели до суспільно-небезпечних наслідків у виді розладу військової дисципліни у військових частинах Збройних сил України, й дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого тільки за умови відбування ним покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні.

При цьому, за наявності перелічених у вироку обставин, що пом'якшують покарання, суд дійшов правильного висновку, що їх наявність є підставою для призначення ОСОБА_2 покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні із застосуванням положень ст. 62 КК у мінімальному розмірі, установленому санкцією ч. 3 ст. 407 КК.

Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний суд, при призначенні покарання дав неправильну оцінку доводам прокурора викладеним в апеляційній скарзі про те, що на час вчинення ОСОБА_2 злочину в країні діяв особливий стан, то вони є безпідставними, оскільки апеляційний суд ці обставини не досліджував і у судовому рішенні на них не посилався.

Апеляційний суд при розгляді поданої прокурором апеляційної скарги дотримався положень статей 404, 405, 407, 414 КПК. Постановлений в апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_2 відповідає вимогам статей 374, 420 КПК.

За таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що у касаційній скарзі зазначає захисник, та подальшого пом'якшення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність які, відповідно до положень ст. 438 КПК, були б підставами для зміни чи скасування судового рішення, не встановлено, а тому у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1слід відмовити.

Керуючись статтями 433- 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 9 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.