Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі :

головуючого

Кривенди О.В.,

суддів за участю прокурора

Канигіної Г.В., Шевченко Т.В., Колесниченка О.В.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 8 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на судові рішення щодо нього.

Вироком Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 1 лютого 2007 року

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) на один рік шість місяців обмеження волі з позбавленням на два роки права обіймати посади в державних органах та їх апараті, пов'язані з виконанням завдань та функцій держави;

- за ч. 2 ст. 368 КК України (2341-14) на шість років позбавлення волі з позбавленням на три роки права обіймати посади в державних органах та їх апараті, пов'язані з виконанням завдань та функцій держави, та конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання - шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в державних органах та їх апараті, пов'язані з виконанням завдань та функцій держави на три роки, та конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2007 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, за обставин, викладених у вироку, будучи представником влади та службовою особою - оперуповноваженим відділу оперативних заходів по скороченню податкового боргу відділу податкової міліції Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції ДПА України в Автономній Республіці Крим, вніс до офіційного документу (посвідчення) завідомо неправдиві відомості. Крім того, ОСОБА_2 засуджений за те, що у вересні 2004 року умисно створив умови приватному підприємцю ОСОБА_3, за яких той був вимушений, для попередження шкідливих наслідків для своїх прав і законних інтересів, без оплати передати ОСОБА_2 майно на загальну суму 5 379 гривень 62 копійки.

У своїх касаційних скаргах засуджений та його захисник посилаються на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону. Просять судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу - закрити за відсутністю в діянні складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який просив касаційні скарги засудженого та його захисника задовольнити частково: скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2, а справу щодо нього - направити на новий апеляційний розгляд; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обгрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обгрунтованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України (1001-05) . У ній мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишатися без відповіді.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку не дотримався усіх вимог і положень закону.

Так, у своїх апеляціях на вирок місцевого суду засуджений та його захисник зазначали про непричетність ОСОБА_2 до вчинення інкримінованих йому злочинів, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового і судового слідства, неправильне застосування судом кримінального закону.

Зокрема, в цих апеляціях йшлося про те, що суд безпідставно визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України (2341-14) , оскільки здійснити перевірку магазину "21 вік" йому доручив його безпосередній керівник - ОСОБА_4, який і підписав відповідне посвідчення, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не може нести відповідальність за службове підроблення.

У своїй апеляції ОСОБА_2 також зазначав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання про справжність підпису ОСОБА_4 на бланку посвідчення, виданого для перевірки магазину "21 вік", оскільки, на думку засудженого, висновок з цього питання має суттєве значення для справи.

В апеляції засудженого та його захисника йшлося й про те, що суд першої інстанції, на порушення вимог ст. 334 КПК України (1001-05) , постановив невмотивований вирок, оскільки, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (2341-14) , не зазначив у своєму рішенні, які ж саме умови створив засуджений ОСОБА_3, щоб змусити його передати майно, та які дії вчинив засуджений для створення цих умов.

У цій же апеляції зазначалося про упередженість Красноперекопського міжрайонного прокурора Рибачинського Ю.С., який 1 липня 2005 року повідомив ОСОБА_3 про те, що в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного придбання ним товару на суму 6 000 гривень відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України (1001-05) , а майже через рік, 8 червня 2006 року, цей же прокурор, не встановивши будь-яких нових обставин, скасував зазначену постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і направив матеріали для проведення додаткової перевірки.

Апелянти зазначали й про те, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував сутність правовідносин, що виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не давши оцінки заявам потерпілого, де він вказував, що засуджений взяв у нього апаратуру в борг 19 вересня 2004 року, а також - записам у борговій книзі ОСОБА_3, де навпроти цієї дати зазначене ім'я "IНФОРМАЦIЯ_2" та сума боргу.

В апеляції, з посиланням на Закон України "Про державну службу" (3723-12) йшлося й про те, що суд безпідставно визнав ОСОБА_2 особою, яка займає відповідальне становище.

Проте, як убачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, наведені доводи апеляцій цим судом не проаналізовані і відповіді на них не дані.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 не можна вважати обгрунтованою та законною, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляцій та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, - ухвалила:

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2007 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.