Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Британчука В.В., Григорєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Асанової Є.С., прокурора Кравченко Є.С., розглянувши в судовому засіданні провадження за клопотанням захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката Бесараба В.В. про застосування щодо ОСОБА_6 амністії за касаційною скаргою захисника Бесараба В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року,

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2012 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя м. Миколаєва (АДРЕСА_1), такого, що не має судимості,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК України з застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 309 КК України - на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2014 року ОСОБА_6 було скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлено його для відбування покарання, призначеного за вказаним вироком.

19 травня 2016 року захисник Бесараб В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_6 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_6 ст. 6 Закону України "Про амністію у 2014 році" (далі - Закон) та скорочення йому наполовину невідбутої частини покарання.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року в задоволенні клопотання захисника було відмовлено. Приймаючи зазначене рішення, суд виходив із того, що ОСОБА_6 не є суб'єктом застосування ст. 6 Закону, оскільки норми цієї статті поширюються на засуджених, які відбували покарання на час набрання Законом чинності. Обґрунтовуючи свої висновки, суд узяв до уваги, що ОСОБА_6 на той час обраного судом заходу примусу не відбував у зв'язку із застосуванням ст. 75 КК України, а був направлений для відбування покарання вже після набрання чинності актом амністії.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник Бесараб В.В., посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що в основу висновків суду покладено неправильне тлумачення ст. 6 Закону, яке суперечить точному змісту відповідної правової норми. На думку захисника, положення цієї статті підлягають застосуванню щодо ОСОБА_6, оскільки він вчинив злочини, за які засуджений, до набрання Законом чинності, і прямі законодавчі заборони для застосування амністії відсутні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Про день та час касаційного розгляду учасники кримінального провадження, у тому числі засуджений, були поінформовані належним чином. При цьому захисник заявив клопотання про розгляд касаційної скарги за його відсутності, і засуджений у поданій на адресу суду заяві не заперечує проти проведення судового засідання без його участі. Крім того, відповідно до вимог статей 430, 434 КПК України участь засудженого у касаційному розгляді не є обов'язковою, за винятком випадків особистого волевиявлення про таку участь засудженого, котрий тримається під вартою. Зазначене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого під час розгляду справи в касаційному суді не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як убачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вона відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

При цьому суд належним чином перевірив наявність передбачених законом умов і підстав для застосування амністії та, відмовляючи у задоволенні відповідного клопотання, у мотивувальній частині ухвали виклав належне обґрунтування прийнятого рішення, з яким колегія суддів погоджується.

Згідно зі ст. 12 Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим законом.

Норми зазначеної статті за своєю правовою природою є загальними і розповсюджуються на всіх без винятку засуджених, щодо яких вирішується питання про застосування амністії.

Водночас спеціальні норми інших статей Закону (1185-18) , якими передбачено конкретні підстави повного або часткового звільнення особи від відбування покарання, можуть встановлювати додаткові умови, обов'язкові для прийняття відповідних рішень.

Статтею 6 Закону передбачено скорочення наполовину невідбутої частини покарання засудженим, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк та інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі, і котрі не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 15 цього Закону.

Таким чином, для застосування вказаної правової норми необхідною є наявність обох умов, передбачених статтями 6 та 12 Закону: вчинення злочину до часу набрання ним чинності включно та відбування засудженим покарання станом на цей час.

Як убачається з матеріалів справи, на момент набрання чинності Законом ОСОБА_6 не відбував призначеного судом покарання, оскільки був звільнений від його відбування на підставі ст. 75 КК України (а. к. п. 14, 15). Обраний судом захід примусу реалізовано вже після набрання Законом чинності, коли було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (а. к. п. 1617).

Передбачений ст. 75 цього Кодексу кримінально-правовий інститут полягає в незастосуванні призначеного за вироком заходу примусу за умови, що протягом установленого судом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

У період такого строку особа фактично не відбуває покарання. Виходячи з положень статей 75, 78 КК України іспитовий строк по суті втілює в собі одну з альтернативних перспектив у майбутньому: реального відбування заходу примусу в разі невиконання умов випробування або остаточного звільнення від покарання, якщо такі умови будуть виконані.

Таким чином, у випадках, коли набрання чинності Законом припадало на час іспитового строку, встановленого судом при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням, амністія щодо такого засудженого на підставах, передбачених ст. 6 Закону, застосуванню не підлягає.

Всупереч доводам касаційної скарги апеляційний суд, перевіряючи ухвалу місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі. Визнавши такі доводи необґрунтованими, суд другої інстанції виклав належні мотиви прийнятого рішення в ухвалі, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими та достатніми доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, про необхідність скасування судового рішення на зазначених у ній підставах.

Керуючись статтями 433, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року, постановлену у провадженні за клопотанням захисника Бесараба В.В. про застосування щодо засудженого ОСОБА_6 ст. 6 Закону України "Про амністію у 2014 році", - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.