Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Орлянської В.І. та Франтовської Т.І.,

за участю секретаря Гапона В.О.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015080020003420 за касаційною скаргою прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що судимості не має, виправдано за частиною 1 статті 185 КК України за відсутності в його діях складу злочину.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що він 27 вересня 2015 року о 19годині 30 хвилин, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючина терасі, яка розташована в будинку АДРЕСА_1, скориставшись тим, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, та неуважністю ОСОБА_2, яка відійшла від столу, розташованого на вказаній терасі, діючи з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрав зі столу мобільний телефон, що належить останній, чим заподіяв їй матеріальну шкоду на загальну суму 1410 грн. Після цього ОСОБА_1 розпорядився викраденим майном на власний розсуд, а саме продав зазначений телефон ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що судом першої інстанції в порушення статті 349 КПК України досліджено не всі докази, на яких наполягали учасники процесу. Зокрема, стороною обвинувачення було заявлено про обов'язковий допит свідка ОСОБА_4, ОСОБА_5, однак, як вказує прокурор, останні під час судового слідства не допитувалися та суд не зазначив підстав недоцільності таких доказів, чим також порушив принцип змагальності сторін. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що медичні документи свідка ОСОБА_5 не були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції.

Крім того, стверджує, що судом не надано належної оцінки показанням свідків, в яких є розбіжності, а поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочину, на переконання прокурора, свідчить про наявність у нього прямого умислу на заволодіння чужим майном.

У доповненнях до касаційної скарги від 15 листопада 2016 року прокурор вказує на те, що показання потерпілої у мотивувальній частині вироку викладені не у відповідності до наданих нею в судовому засіданні, неправдивість показань виправданого та свідків, що заявлялися стороною захисту, щодо обставин заволодіння телефону з ушкодженнями.

У запереченнях ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційних вимог прокурора, а судові рішення щодо нього залишити без зміни.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1 через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 185 КК України, свої висновки мотивував тим, що спрямування умислу останнього на таємне викрадення чужого майна у судовому засідання не знайшло свого підтвердження. На переконання суду першої інстанції, не доведеним є і предмет злочину, яким має виступати чуже майно, тобто майно, яке усвідомлено для крадія перебуває у власності певної особи. У зв'язку з чим, вважав, що у ОСОБА_1 на момент виявлення телефону не було жодних об`єктивних даних, за якими він міг би співвіднести виявлений ним телефон з конкретним власником, а тому він цілком обґрунтовано сприйняв його як знахідку, й взяв собі з метою повернути власнику, однак не зміг це зробити з технічних причин (невміння користуватися сенсорним телефоном та встановлення графічного ключа в телефоні).

Такі висновки, з якими погодився і суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на показаннях ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, даних з відеокамери спостереження кіоску ОСОБА_3, протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_2, заяви ОСОБА_3, фототаблиці до постанови про визнання речовим доказом мобільного телефону.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з якими погодився і суд апеляційної інстанції, за відсутності належної оцінки сукупності усіх доказів у кримінальному провадженні з наведенням належних та достатніх мотивів.

Зокрема, суд першої інстанції, наводячи мотиви виправдання ОСОБА_1, брав за основу показання ОСОБА_1, в яких стверджував про знахідку мобільного телефону та здійснення дій, направлених на встановлення його володільця, свідків сторони захисту ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які стверджували, що гостювали у ОСОБА_1 та останнім було знайдено щось біля сходів, а піднявшись на веранду продемонстровано мобільний телефон, як знайдений, а також зазначалося про те, що світло у ОСОБА_1 було ввімкнене та ніхто не стукав у двері його дому.

Наведені показання стали визначальними для виправдання ОСОБА_1 та залишення їх без зміни. Однак, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вони не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим у колегії суддів викликає сумнів щодо належної перевірки судами таких показань та оцінки сукупності доказів у кримінальному провадженні. Зокрема, показанням потерпілої щодо здійснення нею дій при виявленні відсутності мобільного телефону на веранді, виявлення не пошкодженого мобільного телефону, здійснення ОСОБА_1 дій, направлених на продаж телефону, а також того, що останній не намагався опитати сусідів щодо його належності їм або їх знайомим, тощо.

Тоді як, неприбуття за різних причин свідків обвинувачення у судове засідання для дачі ними показань не може розцінюватися судом як правдивість показань свідків сторони захисту, а повинні оцінюватися та перевірятися із сукупністю доказів у кримінальному провадженні.

На вказане не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів не може визнати законними і обґрунтованими вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.