Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів Лагнюка М.М., Орлянської В.І.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 подану в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015100030008010,

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Києва, громадянку України, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово засуджену, останній раз вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2013 року за ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 3 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2013 року за ч. 2 ст. 185 КК України і остаточно призначено 2 роки 7 місяців позбавлення волі.

Також вказаним вироком вирішено питання запобіжного заходу та долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Як вбачається з копій судових рішень, ОСОБА_2 засуджено за злочин вчинений за таких обставин. 10 липня 2015 року близько 18 год 50 хв, знаходячись в приміщенні торгівельного залу магазину "Космо"

по пр. Маяковського, 26 в м. Києві, маючи умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, скориставшись відсутністю уваги сторонніх осіб, усвідомлюючи, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, підійшла до стелажів з товаром, звідки намагалась повторно таємно викрасти майно, яке належить ТОВ "Суматра ЛТД", а саме: чоловічу туалетну воду "Million", вартістю 379 грн, 50 к., жіночу туалетну воду "Ledi million",

вартістю 541 грн, а всього на загальну суму 920 грн 50 к., які сховала до своєї сумочки та пройшла повз касову зону не оплативши. Таким чином ОСОБА_2 виконала усі дії, які вона вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, однак з причин, які не залежали від її волі, кримінальне правопорушення не було закінчено, оскільки була затримана працівниками магазину.

У касаційній скарзі захисник просить постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення змінити в частині призначеного покарання шляхом його пом'якшення. Вважає, що судом не було враховано всі обставини, що пом'якшують покарання.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, та надані до скарги копії судових рішень, касаційний суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Щодо покарання, яке призначено ОСОБА_2 то воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Твердження захисника, про те, що судом не в повній мірі враховано пом'якшуючі вину обставини колегія суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що при призначенні ОСОБА_2 покарання обставиною, що його пом'якшує, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про її особу, яка раніше неодноразово судима за вчинення злочинів проти власності, вчинила умисний злочин в період іспитового строку за попереднім вироком, не працює, за місцем проживання характеризується задовільно.

Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Оскільки застосування даної норми є правом не обов'язком суду, колегія суддів приходить до висновку, що посилання захисника на наявність у його підзахисної ряду захворювання, що значною мірою обтяжують відбування нею покарання, а також її участь у благодійній суспільній діяльності не можуть бути достатньою підставою для пом'якшення призначеного покарання.

Таким чином, із врахуванням всіх обставин справи, суд прийшов до правильного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення їй покарання у виді позбавлення волі. Разом з тим, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення покарання у наближеному до мінімального розміру для даного виду покарань, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, а при призначенні покарання за сукупністю вироків обрав принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком та правильно визначив розмір остаточного покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.