Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Солодкова А.А.,

суддів: Колесниченка В.М., Зубара В.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

засудженого ОСОБА_1

при секретарі Асановій Є.С.

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100050009239 щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року,

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, одруженого, такого, що має на утриманні неповнолітню дитину, не судимого,

- за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням та іспитовим строком на 3 роки, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ч. 1 п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_1 засуджено за те, що він 26 вересня 2015 року приблизно о 04 годині 00 хвилин зустрів у дворі будинку № 12 по вул. Озерній у м. Києві компанію, в якій відпочивали ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В процесі спілкування, приблизно о 08 годині ранку, у ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, виник умисел спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_1 почав сваритись з вищевказаними особами, після чого він взяв скляну пляшку, відбив горличко, від чого утворилась "розочка", та замахнувся, але ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вдалось її вибити з руки ОСОБА_1 Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 підійшов до смітника, поряд з яким відпочивала компанія, дістав ще 2 (дві) скляні пляшки, відбив горлички, від чого утворились "розочки", та повернувся у сторону ОСОБА_2, замахнувся правою рукою та завдав йому не менш чим три удари "розочкою" у шию та живіт, чим спричинив йому різану рану на лівій боковій поверхні живота та дві різані скальповані рани шиї. ОСОБА_3 підбіг до ОСОБА_1, намагаючись завадити йому продовжити нанесення ударів, і в цей момент ОСОБА_1, замахнувшись "розочкою", завдав і ОСОБА_3 удар у живіт, чим спричинив подряпину. Після цього, ОСОБА_1, продовжуючи розмахувати руками, в яких тримав "розочки", знову замахнувся в сторону ОСОБА_2, ОСОБА_3, який в свою чергу прикрив шию ОСОБА_2, від чого отримав подряпину на лівій долоні. В подальшому ОСОБА_1 викинув "розочки" у смітник та залишив місце вчинення кримінального правопорушення.

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1, ОСОБА_2 отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров'я). ОСОБА_3 отримав незначні подряпини.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції посилаючись при цьому на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним, що характеризують особу засудженого, внаслідок м'якості. Зокрема, прокурор вважає, що суд першої інстанції у своєму вироку необґрунтовано прийшов до висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з іспитовим строком. Апеляційний суд м. Києва в своїй ухвалі фактично не надав оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, пояснення засудженого, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду першої та апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, за обставин установлених судом та послідовно викладених у вироку, є правильними та у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються, отже не перевіряються касаційним судом.

Доводи ж прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є передчасними.

Відповідно до вимог ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування закону, який підлягає застосуванню, чи застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є судове рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість чи суворість.

Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; який відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу засудженого, який характеризується позитивно за місцем проживання, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину та матір пенсійного віку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, те, що ОСОБА_1 відшкодував потерпілому ОСОБА_2 витрати на лікування, відсутність претензій у потерпілих, щире каяття, та у відповідності до вимог закону призначив йому покарання в межах, передбачених санкцією ч. 4 ст. 296 КК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у абзацах 1, 2 пункту 14 Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" (va010700-06) , при призначенні покарання за хуліганство суди зобов'язані в кожному конкретному випадку і стосовно кожного підсудного неухильно додержуватись вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи його законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Суди мають призначати, як правило, суворі міри покарання особам, які вчинили хуліганство із заподіянням потерпілим значної фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тим, доцільно застосовувати міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, а за наявності підстав, зазначених у ст. 69 КК України, більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, щодо осіб, які вчинили менш небезпечні діяння та можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства.

Врахувавши всі обставини в їх сукупності, оцінивши дані про особу ОСОБА_1, який раніше не був судимий, колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції із застосуванням ст. 75 КК України, залишене без зміни апеляційним судом, за своїм видом і розміром є справедливим та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

До того ж, засуджений ОСОБА_1, який був присутній під час розгляду справи судом касаційної інстанції, наразі критично оцінює свою протиправну поведінку, щиро розкаюється, що також дало суду підстави пересвідчитись в усвідомленні ним суспільної небезпеки скоєного, характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним діяння.

Отже, ураховуючи усі ці обставини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогамст. ст. 65, 75 КК, є справедливим та достатнім, а тому підстави для скасування судового рішення внаслідок м'якості призначеного покарання, як про це ставить питання у касаційній скарзі прокурор, відсутні.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які б потягнули зміну чи скасування судових рішень.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 рокущодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.