5-3977км07 Про вчинення умисного тілесного ушкодження, що спричинило смерть - Текст документа

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 25 жовтня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2007 року.

Вироком місцевого суду

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Гуково Ростовської

області Російської Федерації,

жителя м. Артемівськ Донецької області,

раніше судимого:

- 15 січня 2000 року судом Євпаторійського гарнізону за ч.2 ст.142 КК України (2341-14) на 5 років

позбавлення волі умовно, з іспитовим строком 3 роки;

- 6 березня 2002 року Нікопольським міським судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.186 КК України (2341-14) на 5 років 3 місяці позбавлення волі. Постановою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2005 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 6 місяців,

засуджено за ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) на вісім років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України (2341-14) ОСОБА_1 за сукупністю вироків призначено девcять років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Як визнав суд, 28 грудня 2005 року, приблизно о 17 годині, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку АДРЕСА_1, на грунті особистих неприязних стосунків, умисно завдав кулаками обох рук не менше 12 ударів у живіт, груди та голову ОСОБА_2, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останнього.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2007 року апеляція засудженого залишена без задоволення, а вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2006 року - без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, на його думку, він захищався від протиправних дій потерпілого. Досудове та судове слідство проведено неповно та однобічно, з порушенням кримінально-процесуального закону. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що було порушено його право на захист та призначено покарання без урахування помcякшуючих обставин.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, за обставин вказаних у вироку, за що його і засуджено, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, і є правильним.

На обгрунтування свого висновку суд підставно послався на показання засудженого, який детально розповів про обставини заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень. Так, ОСОБА_1 пояснив, що 27 грудня 2005 року, прийшов у кімнату гуртожитку АДРЕСА_1, де він проживав разом із потерпілим. Останній спав у стані алкогольного спcяніння, його обурило те, що у кімнаті безлад та стояв сморід. Дочекавшись коли потерпілий прокинувся, він висловив йому своє незадоволення, на що ОСОБА_2 вилаявся на його адресу. Лише після цього він завдав потерпілому декілька ударів кулаками у груди, голову та живіт.

Суд, як на доказ винності засудженого, також підставно послався на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також на дані, що є у протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, під час якого ОСОБА_1 розповів та продемонстрував за яких обставин і у який спосіб він завдавав удари потерпілому, висновках судово-медичних експертиз.

За таких обставин вважати, що досудове та судове слідство проведено однобічно та неповно, немає підстав.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він захищався від протиправних дій потерпілого було предметом перевірки як суду першої, так і апеляційної інстанцій, і не знайшли свого підтвердження. Крім того, як убачається із пояснень у судовому засіданні судово-медичного експерта Владиченка М., тілесні ушкодження, виявлені у засудженого, не можуть свідчити про те, що останній захищався від нападу потерпілого.

Що стосується твердження засудженого про те, що було порушено його право на захист, то воно не відповідає дійсності і не підтверджено жодними даними.

Сукупність зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, дала суду усі підстави зробити обгрунтований висновок щодо винуватості ОСОБА_1 та кваліфікувати його злочинні дії саме за ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) .

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що помcякшують покарання, у тому числі й ті, на які вказує засуджений у касаційній скарзі, і умотивував своє рішення щодо призначення покарання саме у виді позбавлення волі, яке є необхідним та достатнім. Підстав для пом'якшення покарання, чи застосування ст.69 КК України (2341-14) , не знайдено.

Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) .