Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі: головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Глоса Л.Ф. і Коротких О.А.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

представника цивільного

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2.

на судові рішення щодо ОСОБА_3

встановила:

вироком Будьонівського районного суду м. Донецька від 28 серпня 2006 року ОСОБА_3

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Ул'янівськ Російської Федерації, жителя м. Донецька, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_3. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України (2341-14) на нього покладено обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в ці органи.

Постановлено стягнути із ОСОБА_3. на користь потерпілих:

- ОСОБА_4. на відшкодування матеріальної шкоди 3 000 грн.;

- ОСОБА_5. на відшкодування матеріальної шкоди 1 760 грн. 82 коп. та моральної - 20 000 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5. до товариства з обмеженою відповідальністю Донецький лікеро-горілчаний завод "ЛIК" ( надалі ТОВ ДЛГЗ "ЛIК") про стягнення 80 000 грн. на відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2007 року вирок щодо ОСОБА_3. залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3. визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 травня 2006 року близько 19 години 15 хвилин у м. Донецьку, в порушення вимог п. п. 2.1, 10.1, 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, у стані алкогольного сп'яніння керував автомобілем "HYUNDAI- Accent", який на підставі договору оренди належав ТОВ ДЛГЗ "ЛIК". Рухаючись в населеному пункті зі швидкістю 110-140 км/год, не справився з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїжджої частини та вчинив наїзд на електроопору і огорожу водойми. Унаслідок цього пасажирам автомобіля ОСОБА_4., ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були заподіянні тяжкі тілесні ушкодження, від яких остання померла.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_5. просить судові рішення щодо засудженого скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що судовий розгляд справи проведено неповно, необ'єктивно, однобічно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Cуд безпідставно відмовив у задоволенні цивільного позову про стягнення із ТОВ ДЛГЗ "ЛIК" моральної шкоди у розмірі 80000 грн.,а ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вимог ст. 377 КПК України (1001-05) .

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Матюшевої О.В., яка просила про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, представника цивільного відповідача ОСОБА_1., яка просила залишити скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд належно оцінив докази, які є у справі, та дійшов обгрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3. у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого трьом потерпілим були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких одна з потерпілих померла, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) , що по суті не оспорюється у касаційній скарзі.

Доводи скарги потерпілої ОСОБА_5. про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні її цивільного позову про стягнення із ТОВ ДЛГЗ "ЛIК" моральної шкоди у розмірі 80000 грн., є необгрунтованими.

Як убачається із матеріалів справи, суд належним чином мотивував свій висновок про те, що в день вчинення злочину ОСОБА_3., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у вихідний день самовільно використовував для особистих потреб автомобіль, тобто керування цим автомобілем не було пов'язаним з виконанням засудженим своїх трудових обов'язків. Отже, немає підстав вважати ТОВ ДЛГЗ "ЛIК" особою, зобов'язаною відшкодувати моральну шкоду потерпілій, заподіяну діями засудженого. Заявлені ж потерпілою позовні вимоги до ОСОБА_3. суд задовольнив в повному обсязі. Тому, відсутні правові підстави визнати неправильним вирішення судом позовних вимог потерпілої ОСОБА_5., як про це вона наголошує в своїй касаційній скарзі.

Як видно із матеріалів справи, такі ж, як і в касаційній скарзі, твердження потерпіла висловлювала у своїй апеляції. Апеляційним судом при перевірці даної кримінальної справи в апеляційному порядку прийнято правильне рішення. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів, із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив.

Та обставина, що при викладенні апеляційної вимоги потерпілої ОСОБА_5 щодо стягнення на її користь на відшкодування моральної шкоди у розмірі 80000 грн. в апеляційній ухвалі помилково зазначено, що вона просить стягнути зазначену суму з засудженого замість ТОВ ДЛГЗ "ЛIК", не є підставою для скасування цього рішення. Зі змісту апеляційної ухвали вбачається, що, мотивуючи прийняте рішення про відмову в задоволенні апеляції ОСОБА_8., апеляційний суд мотивував, чому саме ТОВ ДЛГЗ "ЛIК" не повинно нести відповідальність у цивільно-правовому порядку. З цих же підстав суд і відмовив у задоволенні її апеляції. Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_8., що ухвала апеляційного суду постановлена з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, колегія суддів вважає безпідставними.

Iстотних порушень норм КПК України (1001-05) на досудовому слідстві та при судовому розгляді справи не допущено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

відмовити потерпілій ОСОБА_5. у задоволенні касаційної скарги.