5-3596к07 Про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві "18"жовтня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2007 року.

Вироком Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 27 листопада 2006 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 2 200 грн. на відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду злочин був вчинений засудженим за таких обставин.

18 квітня 2005 року приблизно о 22 годині, ОСОБА_1, перебуваючи у барі "Диско", розташованому в ПК ім. 40-річчя ВЛКСМ у м. Макіївці Донецької області, під час сварки, яка виникла на грунті особистих неприязних стосунків та переросла у бійку, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 чисельні удари ножем у різні частини тіла, спричинивши тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі і тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних поранень міжребір'я справа та зліва, проникаючих у плевральну порожнину.

Вироком судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2007 року цей вирок районного суду за апеляцією потерпілого щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання та розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди скасований. ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі та постановлено стягнути з нього на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 4 200 грн.

У касаційній скарзі засудженого ставиться питання про скасування вироку апеляційного суду. При цьому засуджений посилається на те, що призначене йому апеляційним судом покарання є явно несправедливим внаслідок суворості, визначене без урахування поведінки потерпілого, який був ініціатором конфлікту та бійки; даних про його (ОСОБА_1) особу, з яких убачається, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнав фактичні обставини справи, добровільно повністю відшкодував матеріальну шкоду та частково відшкодував моральну шкоду, працює, має на утриманні тяжко хвору матір, яка також є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім цього, посилаючись на висновки судово-психологічної експертизи, засуджений вказує на те, що його дії як судом першої, так і апеляційної інстанції неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) , оскільки тяжкі тілесні ушкодження потерпілому він спричинив у стані сильного душевного хвилювання.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

До висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_2 суд дійшов на підставі перевірених у судовому засіданні доказів, яким дав належну оцінку у вироку.

Викладені у касаційній скарзі засудженого доводи про те, що він заподіяв тяжке тілесне ушкодження потерпілому у стані сильного душевного хвилювання, є непереконливими і спростовуються наведеними у вироку доказами.

За змістом Закону стан сильного душевного хвилювання - це стан фізіологічного афекту, що раптово виник та був викликаний протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Так, необхідною умовою застосування ст. 123 КК України (2341-14) є раптовість як сильного душевного хвилювання, так і умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Раптовість сильного душевного хвилювання означає, що воно виникає як негайна реакція у відповідь на протизаконне насильство або тяжку образу з боку потерпілого.

Як убачається з матеріалів справи, словесний конфлікт між засудженим та потерпілим ОСОБА_2. тривав певний проміжок часу, протягом якого засуджений декілька разів виходив на вулицю, щоб заспокоїтись, а повернувшись останній раз до приміщення кафе, підійшов до потерпілого і одразу ж після цього завдав йому декілька ударів ножем по тулубу. Після цього між засудженим і потерпілим почалася обопільна бійка, під час якої засуджений продовжив застосовувати ніж, завдавши в цілому потерпілому не менше 6 ударів ножем у різні частини тіла. Коли присутнім в залі вдалося припинити дії засудженого, він викинув ніж та з місця вчинення злочину зник.

На зазначені обставини розвитку подій вказував як сам засуджений при дачі пояснень 19 квітня 2005 року, так і послідовно вказували потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3

Характер розвитку подій та аналіз поведінки ОСОБА_1 свідчить про те, що в його діях були відсутні такі умови як раптовість сильного душевного хвилювання, а також раптовість умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Крім цього, цілеспрямовані та активні дії засудженого після вчинення злочину також підтверджують висновок суду про те, що ОСОБА_1 під час вчинення злочину не перебував у стані сильного душевного хвилювання.

Що стосується висновку судової психологічної експертизи, на яку є посилання у касаційній скарзі, про те, що ОСОБА_1 в момент вчинення злочину перебував у стані фізіологічного афекту як психологічної основи стану сильного душевного хвилювання, то суд не зв'язаний її висновком і оцінює його на підставі сукупності інших доказів.

Отже, суд, давши належну оцінку всій сукупності доказів по справі, дійшов обгрунтованого висновку про те, що висновок судової психологічної експертизи суперечить та спростовується іншими доказами. З цим висновком суду погоджується і судова колегія.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) .

Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) на ст. 123 КК України (2341-14) , як про це ставиться питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримав вимоги ст. 65 КК України (2341-14) , врахувавши характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та пом'якшуючі покарання обставини, зокрема, щире каяття, вчинення злочину вперше, позитивні характеристики, добровільне повне відшкодування матеріальних збитків та часткове відшкодування моральної шкоди, наявність на утриманні тяжко хворої матері, яка крім того є потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а також вчинення злочину під впливом неправомірної поведінки потерпілого.

З огляду на викладене, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) .

Призначене ОСОБА_1 покарання за видом і розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 для звільнення його на підставі ст. 75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням, оскільки він вчинив умисний тяжкий злочин, завдавши потерпілому не менше 6 ударів ножем.

Керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів ухвалила:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.