Колегія суддів Cудової палати у кримінальних справах Верховного

Суду України у складі:

головуючого

Федченка О.С.,

суддів

Глоса Л.Ф. і Нікітіна Ю.I.,

за участю прокурора

Глибченко Т.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 жовтня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, касаційною скаргою засудженого

ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2007 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця с. Поршна Пустомитівського району Львівської області, раніше не судимого,

засуджено:

-за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) ОСОБА_1 виправдано.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 8 000 грн., а також судові витрати 180 грн. 16 коп. на користь УДК у Львівській області та 70 грн. на користь потерпілого ОСОБА_2

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що в ніч з 17 на 18 червня 2005 року на перехресті населених пунктів Хоросно-Милошевичі Пустомитівського району Львівської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поєднуючи свої дії із насильством, небезпечним для життя і здоров'я, заподіяв потерпілому

ОСОБА_2 ножем легке тілесне ушкодження у праву ділянку грудної клітки та вчинив закінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем таксі Форд - Сієра д. н. НОМЕР_1.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, а також невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Прокурор вказує, що суд необгрунтовано прийшов до висновку про те, що у засудженого не було умислу на умисне вбивство потерпілого, оскільки за встановлених судом обставин і знарядь вчинення злочину, ОСОБА_1 мав реальну можливість його реалізувати. Прокурор вважає, що про наявність у засудженого умислу на умисне вбивство свідчать обране ним знаряддя вчинення злочину - ніж; спосіб його вчинення - нанесення удару ножем у грудну клітку, тобто у життєво-важливий орган; спроби засудженого завдати ОСОБА_2 повторних ударів ножем, яких потерпілий уникнув завдяки активному опору; перебування засудженого у стані алкогольного сп'яніння. Згідно доводів прокурора, необгрунтованими є і висновки суду щодо застосування кримінального закону, оскільки у разі вчинення замаху на умисне вбивство під час незаконного заволодіння транспортним засобом дії засудженого мали б кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, тобто за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) . Прокурор вважає, що призначене засудженому покарання є несправедливим внаслідок м'якості, оскільки судом не враховано, що ОСОБА_1 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння і за місцем праці характеризується негативно.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 зазначає, що вирок суду необхідно змінити, оскільки він заподіяв потерпілому лише легке тілесне ушкодження, а тому його дії за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) кваліфіковані неправильно. Вважає, що його обвинувачення за цим законом грунтуються на припущеннях. Враховуючи, що він раніше не судимий і часткового відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, та те, що на його утриманні є малолітній син і мати - інвалід 3 групи, просить призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, від відбування якого звільнити з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Глибченко Т.Г., яка підтримала касаційне подання частково і вважала, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону та через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки у матеріалах справи є нескасована постанова слідчого про закриття справи за тим же обвинуваченням, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги та подання, колегія суддів вважає, що касаційна скарга та подання підлягають частковому задоволенню.

Суд з достатньою повнотою встановив фактичні обставини справи, проте не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та необгрунтовано дав юридичну оцінку діям засудженого, виправдавши його у замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2

На попередньому слідстві та в судовому засіданні ОСОБА_1 стверджував, що під час поїздки на автомобілі таксі з водієм

ОСОБА_2 він доїхав до с. Поршна і, щоб уникнути оплати за проїзд, зайшов у свій будинок, де взяв ножа, яким заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тілесне ушкодження правої ділянки грудної клітки. ОСОБА_1 також показав, що припинив свої дії після того, як

ОСОБА_2 вчинив опір і, одержавши ушкодження ножем, обома руками схопив його за лезо.

Ці показання ОСОБА_1 не тільки не спростовані, а й підтверджені іншими наявними у справі доказами.

Зокрема, як видно з показань потерпілого ОСОБА_2, коли ОСОБА_1 повернувся у машину, і вони продовжили рух, останній вихопив ножа, яким завдав йому удару в грудну клітку, однак потерпілий, отримавши тілесне ушкодження, вчинив опір та, схопивши обома руками ножа за лезо, відібрав його у обвинуваченого та виштовхнув

ОСОБА_1 із машини.

Зазначені обставини, а також той факт, що потерпілому ножем було завдано тілесне ушкодження рук і грудної клітки, підтверджено і даними висновку судово-медичної експертизи.

Враховуючи ці фактичні дані про спосіб і знаряддя злочину, локалізацію тілесних ушкоджень, а також обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_1 припинив свої дії лише внаслідок опору потерпілого

ОСОБА_2, суд прийшов до передчасного висновку про зміст і спрямованість умислу винного, тому судова колегія вважає, що у касаційному поданні прокурора правильно порушено питання про те, що суд, виправдавши ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) , не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновок суду, що є підставою для скасування вироку.

Перевіркою судового рішення у касаційному порядку встановлено і допущене судом істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке тягне скасування вироку.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК України (1001-05) кримінальну справу не може бути порушено, а порушена підлягає закриттю щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню.

Матеріалами справи встановлено, що ці вимоги закону слідчим, прокурором і судом були порушені.

Так, порушуючи 13 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 кримінальну справу за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) , слідчий не врахував, що по тому ж обвинуваченню є нескасована постанова прокурора Пустомитівського району Львівської області від 04 липня 2005 року, якою кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) було закрито (т. а. с. 57-58, 197-198).

Враховуючи наведені обставини та скасовуючи цей вирок, яким ОСОБА_1 також було виправдано у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, судова колегія вважає, що кримінальну справу необхідно направити на нове розслідування, скасувавши і окремі ухвали.

Під час додаткового розслідування необхідно перевірити законність та обгрунтованість закриття справи і для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи провести інші слідчі дії, дати правильну оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності і залежно від цього, в установленому законом порядку, вирішити питання про притягнення до кримінальної відповідальності винної особи.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 та окремі ухвали цього суду від 20 червня 2007 року скасувати, а кримінальну справу направити на нове розслідування.