Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого-судді

Короткевича М.Є.,

суддів

Гриціва М.I. і Нікітіна Ю.I.

за участю прокурора

Матюшевої О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 вересня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Вінницької області на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1.

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1року народження,

уродженця м. Вінниці, громадянина України,

раніше судимого 26 жовтня 2004 року

Ленінським районним судом м. Вінниці

за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі

зі звільненням на підставі ст.75 КК України (2341-14)

від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 жовтня 2004 року та остаточно визначено за сукупністю вироків 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 96 КК України (2341-14) до ОСОБА_1. застосовано примусове лікування від алкоголізму.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1. на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області витрати за проведення дактилоскопічної експертизи 423 грн. 69 коп.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1. засуджено за те, що він 31 липня 2006 року у період часу з 10:30 до 15:00, знаходячись у квартирі потерпілої ОСОБА_2., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно, із корисливих мотивів, таємно викрав її майно на загальну суму 1 437 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1., просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому посилається на те, що, призначаючи покарання ОСОБА_1., суд неправильно застосував положення ч. 4 ст. 71 КК України (2341-14) , що призвело до призначення занадто м'якого покарання останньому. Крім того, прокурор посилається на незаконне застосування відносно засудженого відповідно до ст. 96 КК України (2341-14) примусового лікування від алкоголізму. Також в вказує на порушення норм кримінально-процесуального закону, а саме порушення вимог ст. 334 КПК України (1001-05) , оскільки в мотивувальній частині вироку не зазначено точного місця вчинення злочину.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України (2341-14) остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1. за попереднім вироком від 26 жовтня 2004 року було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на три роки позбавлення волі.

Злочин, за який ОСОБА_1. засуджено вироком від 05 жовтня 2006 року, останній вчинив 31 липня 2006 року, тобто у період невідбутої частини покарання, призначеного йому за попереднім вироком, і за цей злочин його засуджено на 2 роки позбавлення волі.

Таким чином, за сукупністю вироків суд призначив засудженому покарання у виді 3 років позбавлення волі та не врахував того, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Виходячи з наведеного, остаточне покарання за сукупністю вироків мало б бути більшим від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Крім того, суд неправильно застосував до ОСОБА_1. примусове лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 КК України (2341-14) примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Згідно з "Основами Законодавства України про охорону здоров'я" (2801-12) від 19 листопада 1992 року хронічний алкоголізм до таких хвороб не належить і є соціально-небезпечним захворюванням.

Також заслуговують на увагу і доводи прокурора у касаційному поданні про порушення норм кримінально-процесуального закону, а саме вимоги ст. 334 КПК України (1001-05) .

Суд не врахував, що згідно зі ст. 64 КПК України (1001-05) при розгляді кримінальної справи в суді підлягає доказуванню подія злочину, яка включає в себе час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.

Як видно з вироку, засудивши ОСОБА_1. за злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України (2341-14) , у мотивувальній частині вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд не зазначив місце вчинення злочину.

Тому відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК України (1001-05) цей вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

касаційне подання першого заступника прокурора Вінницької області задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той самий суд в іншому складі суддів.