Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Крижановського В. Я., Слинька С. С.,

при секретарі Асановій Є. С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110000000339, за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Київ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю прокурора Парусова А. М.,

у касаційній скарзі прокурор стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущеного при ухваленні вироку Апеляційним судом Київської області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2, яке полягало в тому, що суд апеляційної інстанції у резолютивній частині нового вироку допустив формулювання: "...ОСОБА_2 вважати засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки…". На думку прокурора, апеляційний суд, ухвалюючи свій вирок не призначив ОСОБА_2 покарання. Просить вирок Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий апеляційний розгляд.

- захисник ОСОБА_1 зазначає про суворість призначеного ОСОБА_2 покарання та доводить, що виправлення засудженого можливе при звільненні від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку. Просить вирок Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінити, пом'якшивши призначене йому покарання із застосуванням статей 75, 76 КК України.

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року ОСОБА_2, який не судимий, визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

19 липня 2016 року Апеляційний суд Київської області за апеляцією прокурора скасував указаний вирок місцевого суду у частині призначеного ОСОБА_2 покарання, та постановив свій вирок, за яким призначив останньому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, прокурора щодо необхідності залишення без зміни судових рішень, перевіривши матеріали провадження, доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

07 листопада 2015 року близько 23:30 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час руху автомобільною дорогою Канів - Київ у напрямку м. Ржищів, керуючи технічно справним автомобілем "BMW - 328і COUPE", реєстраційний номер НОМЕР_1, зі швидкістю близько 108-116 км/год, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1, 12.6. (г) Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , згідно з якими водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, поза населеними пунктами дозволяється рух із швидкістю не більше 90 км/год, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріпленням вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен врахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, а також підпункту 1.1 розділу 34 «Дорожня розмітка" Правил дорожнього руху України, згідно з яким вузька суцільна лінія 1.1 горизонтальної розмітки поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смугу на дорогах, на які в'їзд заборонено. При цьому ОСОБА_2 був не уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, після чого, втративши контроль над керуванням автомобілем, виїхав на праве по напрямку свого руху узбіччя, де допустив зіткнення з деревом, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_3. від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

Учасниками процесу не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_2 в учиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій.

Як убачається з матеріалів провадження, не погоджуючись із вироком щодо ОСОБА_2, прокурор подав апеляційну скаргу, висуваючи вимогу про скасування вироку Кагарлицького міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2016 року щодо ОСОБА_2 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме ст. 75 КК України, допущеного місцевим судом при призначенні покарання, та про постановлення нового вироку судом апеляційної інстанції.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції частково погодився з доводами, наведеними у апеляційній скарзі сторони обвинувачення, та дійшов висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, та постановлення в цій частині нового вироку.

При цьому суд визнав слушними твердження прокурора про те, що звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України місцевий суд не повною мірою врахував тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, його конкретні обставини, грубість порушення Правил дорожнього руху України, вчинених в стані алкогольного сп'яніння.

Одночасно суд апеляційної інстанції, належним чином мотивувавши своє рішення, дійшов висновку, що з урахуванням даних про особу засудженого, який вперше вчинив злочин із необережності, за місцями проживання та реєстрації характеризувався позитивно, добровільно відшкодував завдані збитки, у зв'язку з чим потерпілий ОСОБА_3. не має до нього матеріальних претензій, пом'якшуючих покарання обставин, встановлених місцевим судом, - щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, засудженому необхідно призначити основне покарання в мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Ті обставини, що ОСОБА_2 є особою молодого віку, відшкодував потерпілому шкоду, завдану злочином, а останній не має претензій до засудженого, не є обставинами, які свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому у касаційній скарзі захисника не наведено таких обґрунтованих доводів, які б свідчили про суворість призначеного ОСОБА_2 покарання.

Одночасно є надуманими твердження прокурора про те, що Апеляційний суд Київської області, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_2, не призначив останньому покарання, оскільки в резолютивній частині вироку вказано, що вирок Кагарлицького міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасовується в частині призначеного покарання, та при цьому ОСОБА_2 призначено за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Також колегія суддів дійшла висновку, що оскільки прокурором в апеляційному порядку не оскаржувалося та відповідно предметом апеляційної перевірки не був вирок місцевого суду в частині правильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, то за таких конкретних обставин суд апеляційної інстанції не допустив істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, допустивши формулювання в резолютивній частині ""...ОСОБА_2 вважати засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України…" .

Істотних порушень, які б були безумовними підставами для скасування вироку Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 у касаційних скаргах не наведено.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційних скарг захисника та прокурора з підстав, які в них наведені.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

Вирок Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції,- без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.