Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Мороза М. А., при секретарі за участю прокурора Асановій Є. С., Хейлик Н. М. розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050380001308

від 30 вересня 2014 року, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2016 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

м. Костянтинівки Донецької області, жителя

АДРЕСА_1, раніше неодноразово засудженого, останнього разу -

за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2004 року за ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням ст. 70 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільненого

18 лютого 2009 року після відбуття строку покарання.

За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2014 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Оскаржуваним вироком апеляційного суду цей вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано і призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 вересня 2014 року приблизно о 10.20 год. поблизу будинку № 292 на вул. Леніна у м. Костянтинівці Донецької області повторно незаконно придбав (знайшов) особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс вагою 35,43 г, який зберігав без мети збуту до моменту, коли його цього ж дня у період із 10.40 до 11.30 год. виявили й вилучили працівники міліції за вказаною адресою.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду, стверджуючи про незаконність рішення в частині скасування покарання, призначеного із застосуванням ст. 75 КК України. Просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити без зміни оскаржуваний вирок, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що підстави

для задоволення скарги відсутні.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 309 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи ж засудженого про несправедливість незастосування до нього положень ст. 75 зазначеного Кодексу та необхідність його звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, урахував його тяжкість, дані, що характеризують особу винного, обставину, яка пом'якшує покарання засудженого.

Зокрема, суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 є раніше судимою особою, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому.

На підставі наведених даних у їх сукупності районний суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої йому частини статті КК України (2341-14) , а також дійшов висновку, що до винного можна застосувати ст. 75 цього Кодексу і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання та обґрунтованість рішення

про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги наведені обставини, однак також врахував, що засуджений неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, однак на шлях виправлення не став, а знову вчинив аналогічне протиправне діяння, на підставі чого дійшов висновку про безпідставність та недоцільність застосування до засудженого положень указаної статті.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, оцінивши у сукупності дані, що характеризують особу засудженого та обставину, яка пом'якшує його покарання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання хоча й у виді позбавлення волі, однак у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 309 КК України.

З огляду на зазначені дані, а також на те, що ОСОБА_7, будучи особою, яка неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, знову вчинив аналогічне кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК України справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 зазначеного Кодексу щодо мети покарання.

При цьому підстав вважати це покарання несправедливим унаслідок суворості чи підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни,

а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.