Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Марчук Н.О.,

суддів: Міщенка С.М., Широян Т.А.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015230110000199, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 389, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року,

за участю прокурора Цигана Ю.В.,

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухваленим щодо ОСОБА_1 рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що апеляційний суд постановив рішення, яке не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема, безпосередньо не дослідивши усіх наданих сторонами доказів, провівши лише часткове їх дослідження, надав доказам іншу оцінку, що призвело до безпідставного закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в частині його обвинувачення за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України. При цьому апеляційний суд належним чином не мотивував свого рішення.

Вироком Великолепетиського районного суду Херсонської області від 19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року вирок місцевого суду в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України скасовано і кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримання. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 листопада 2012 року та визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 3 місяці.

За вироком суду, з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

Так, він, будучи засудженим 02 листопада 2012 року Жовтневим районним судом м. Маріуполь Донецької області за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді одного року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 10% від суми заробітку, 14 січня 2013 року був ознайомлений з порядком відбування покарання у вигляді виправних робіт. Однак, маючи умисел на ухилення від відбування покарання у вигляді виправних робіт, ОСОБА_1 самовільно, без поважних причин у період часу з 20 по 22 квітня 2013 року не з'явився на роботі, в зв'язку із чим згідно з наказом ТОВ "Донспецремонт" № 67 від 22 квітня 2013 року його було звільнено із займаної ним посади. Окрім того, 06 березня 2013 року та 03 березня 2015 року ОСОБА_1 не з'явився на реєстрацію до КВІ Орджонікідзевського району м. Маріуполь Донецької області, 07 квітня 2015 року також не з'явився на реєстрацію до КВІ Великолепетиського району Херсонської області, тим самим ухилився від відбування покарання призначеного за вироком суду.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 27 червня 2015 року незаконно збув ОСОБА_2 за 100 грн особливо небезпечний наркотичний засіб - 0,327 г опію ацетильованого.

27 червня 2015 року під час проведення обшуку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у якому зареєстрований та проживає ОСОБА_1, виявлено та вилучено у приміщенні літньої кухні особливо небезпечний наркотичний засіб - макову солому, масою в перерахунку на суху речовину 134,66 г; особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину - 0,063 г; особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат із макової соломи, масою в перерахунку на суху речовину - 0,058 г, які він зберігав з метою збуту за місцем свого мешкання.

Крім того, в господарському приміщені виявлено та вилучено наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на суху речовину - 24,13 г, яку він зберігав без мети збуту за місцем свого мешкання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, якими в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Положенням ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

У своїй касаційній скарзі прокурор вказував на безпідставне закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримання, що, на думку колегії суддів, є необґрунтованим.

Докази винуватості ОСОБА_1, на які посилалися орган досудового розслідування та суд першої інстанції, перевірені судом апеляційної інстанції та згідно зі ст. 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи обвинувальний вирок та закриваючи провадження щодо ОСОБА_1 за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримання, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що докази обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України отримані з порушенням кримінального процесуального закону та прав і свобод людини.

Зокрема, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що докази сторони обвинувачення на підтвердження вчинення ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України, були здобуті до внесення відомостей про них до ЄРДР.

З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України покарання у виді обмеження волі із застосуванням положень ст. 71 КК України на певний строк, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а також те, що він вчинив новий злочин в період невідбутої частини покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 листопада 2012 року.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргупрокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 31 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.