Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кармазіна Ю.М.,

суддів

Кліменко М.Р. і Таран Т.С.

прокурора

Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 серпня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 2 червня 2006 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

громадянин України, такий, що згідно

ст. 89 КК України (2341-14) є не судимим,

засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) на чотири роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з двохрічним іспитовим строком і покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5031 грн 69 коп. на відшкодування майнової і 15000 грн моральної шкоди, 500 грн за надання юридичної допомоги адвокатом.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 21 березня 2006 року приблизно о 21-ій год. 35 хв., керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем "ВАЗ 2106" д/н НОМЕР_1, на другому кілометрі автодороги сполученням с. Долинівка Гайворонського району - м. Гайворон Кіровоградської області, будучи неуважним до дорожньої обстановки і не слідкуючи за її змінами, не обравши безпечну швидкість руху, порушив вимоги п.п. 2.3, 12.1 Правил дорожнього руху України і не впорався з керуванням автомобіля, що призвело до його перекидання та зносу в лівий кювет. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

У касаційному поданні прокурором порушується питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступню тяжкості злочину внаслідок його м'якості та направлення справи на новий судовий розгляд. Мотивує тим, що суд всупереч вимогам ст. 75 КК України (2341-14) звільнив ОСОБА_1 як від основного, так і додаткового покарання, а також призначив йому м'яке покарання, не врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також факту його скоєння в стані алкогольного сп'яніння.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Суд призначає покарання відповідно вимог ст. 65 КК України (2341-14) , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) може бути прийняте при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд призначив ОСОБА_1 покарання та звільнив від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) , пославшись на те, що він розкаявся і характеризувався позитивно.

Саме ці обставини за переконанням суду свідчили про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування покарання.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не грунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України (2341-14) .

Як вбачається з матеріалів справи, суд фактично не врахував того, що ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинула людина, заподіяну його діями шкоду потерпілій ОСОБА_2 не відшкодував.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) є невідповідним ступеню тяжкості злочину та несправедливим внаслідок його м'якості, про що обгрунтовано стверджується в касаційному поданні прокурора.

Згідно ст.ст. 75, 77 КК України (2341-14) суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише тих осіб, які засуджені до виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання (крім конфіскації майна), зокрема, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому додаткові покарання, як зазначено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 (v0007700-03) від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Як видно з матеріалів справи, суд звільнив ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням, не зазначивши, від якого покарання (основного чи додаткового) його звільнено, тим самим фактично звільнив засудженого як від основного, так і додаткового покарання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд при призначенні ОСОБА_1 покарання неправильно застосував кримінальний закон і призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м'якості. Наведені обставини згідно ст. ст. 371, 372 КПК України (1001-05) є підставами для скасування вироку щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді справи за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення слід призначити ОСОБА_1 покарання, яке відповідало б вимогам ст. 65 КК України (2341-14) .

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 2 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суду.