Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого, судді

Редьки А.I.

суддів за участю прокурора та засудженої

Канигіної Г.В. та Жука В.Г. Пересунька С.В. ОСОБА_1

розглянувши в судовому засіданні 9 серпня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2006 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

немаючу судимості,

за ч. 3 ст. 364 КК України (2341-14) на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на один рік шість місяців, за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) на два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на один рік, на підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів їй призначено п'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на один рік, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) її звільнено від відбування покарання з випробуванням на один рік шість місяців і покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3 ст. 76 КК України (2341-14) ,

установила:

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона з квітня по 20 червня 2002 року, перебуваючи на посаді IНФОРМАЦIЯ_2 Приморського РВ ОГУ УМВС України в Одеській області, без реєстрації прийняла до свого провадження заяву від ОСОБА_2 із інформацією про те, що ОСОБА_3 у шахрайський спосіб заволодів у заявника 17.750 доларами США. Порушила кримінальну справу щодо останнього за ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) і присвоїла їй номер іншої кримінальної справи, яка також була в її провадженні щодо інших осіб. У подальшому ОСОБА_1 винесла процесуальні документи і без погодження їх із прокурором та без постанови суду 31 травня 2002 року провела виїмку майна ОСОБА_3, яке передала на зберігання ОСОБА_2, після чого закрила кримінальну справу щодо ОСОБА_3 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1001-05) .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 3 ст. 364 КК України (2341-14) до покарання, призначеного судом, і щодо неї не застосовано конфіскацію майна на підставі ст. 69, а не ст. 77 КК України (2341-14) .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вирок і ухвалу, а справу - закрити за відсутністю в діях складів злочинів. Твердить, що суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки вона допустила в роботі помилку, а не вчиняла службові злочини і при цьому своїми діями нікому не заподіяла будь-якої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ засудженої ОСОБА_1, яка підтримала доводи касаційної скарги, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які її засуджено, грунтуються на перевірених доказах, є правильними і в колегії суддів сумнівів не викликають.

Сама засуджена під час допитів неодноразово твердила, що вона дійсно під час виконання обов'язків IНФОРМАЦIЯ_2 Приморського РВ ОГУ УМВС України в Одеській області допустилась помилки під час порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_3а за ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) . Вона дійсно не реєструвала заяву ОСОБА_2 і, порушивши кримінальну справу, присвоїла їй номер іншої кримінальної справи, яка була в її провадженні щодо інших осіб. Не заперечувала, що винесла процесуальні документи, і без погодження їх із прокурором та без постанови суду 31 травня 2002 року провела виїмку майна ОСОБА_3, яке передала на зберігання ОСОБА_2 і тільки після цього кримінальну справу щодо ОСОБА_3 закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1001-05) .

Вважати, що ОСОБА_1 могла обмовляти себе, суд підстав не мав, оскільки засуджена була послідовною, її показання у повній мірі узгоджуються з іншими об'єктивними даними, на які послався суд у вироку, і які містяться у тому числі в журналі обліку скарг, заяв і пропозицій громадян Приморського РВ ОГУ УМВС України в Одеській області, та в книзі обліку інформації про злочини, де зокрема значиться реєстрація зазначеної кримінальної справи щодо ОСОБА_3а під номером, яким уже реєструвалась інша справа стосовно інших осіб.

Про те, що ОСОБА_1 незаконно провела виїмку майна зазначеної особи, свідчать винесені нею процесуальні документи, які були предметом належної судової перевірки і визнані такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Усе це в сукупності було підставою для судових інстанцій визнати, що працівник правоохоронного органу ОСОБА_1 вчинила умисні діяння, які за своїми ознаками утворюють склади службових злочинів, передбачені ч. 3 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) . Тому твердження в касаційній скарзі про те, що місцевий та апеляційний суди допустились помилки у кваліфікації її діянь, безпідставні.

Покарання винуватій призначено з дотриманням положень ст. 65 КК України (2341-14) . Воно є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Будь-яких даних, які б свідчили про порушення норм КПК України (1001-05) з боку працівників слідства чи суду, не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила :

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 19 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.