5-3082км07 Про побиття з метою залякування та спричинення тяжких тілесних ушкоджень способом, що має характер особливого мучення - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 серпня 2007 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисників ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року.

Зазначеним вироком засуджено

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

раніше не судимого,

- за ч.2 ст.121 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 24.05.2004 року близько 18 год. 45хв., перебуваючи в офісі ПП "ОСОБА_1", що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, достовірно знаючи, що потерпілий ОСОБА_4. вимагає повернення боргу у ОСОБА_5, способом, що має характер особливого мучення, протягом години з метою залякування вимагав у ОСОБА_4 відмовитись від боргу, не звертатися до правоохоронних органів та наніс йому не менше 40 ударів руками по голові та тілу, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент заподіяння, які потягли втрату життєво важливого органу - селезінки.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1 стверджує, що його дії за ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) кваліфіковано неправильно, оскільки він побив ОСОБА_4 не з метою залякування, а з мотивів особистої неприязні, викликаної поведінкою потерпілого, окрім того, тяжкі тілесні ушкодження потерпілому не були спричинені способом, що має характер особливого мучення. Посилається на те, що потерпілий ОСОБА_4. і свідок ОСОБА_5 його обмовили. Доводить, що його дії необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України (2341-14) та призначити більш м'яке покарання з урахуванням усіх пом'якшуючих обставин;

- захисник ОСОБА_2посилається на те, що апеляційним судом Дніпропетровської області справа була розглянута формально та не було встановлено спрямованості умислу засудженого, що потягло неправильну кваліфікацію дій останнього за ч.2 ст.121 КК України (2341-14) та призначення надмірно суворого покарання. Просить ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.12.2006 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд;

- захисник ОСОБА_3 доводить, що справу щодо ОСОБА_1 в апеляційній інстанції розглянуто формально, ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.12.2006 року не відповідає вимогам ст.377 КПК України (1001-05) та просить зазначену ухвалу скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення адвоката ОСОБА_3 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора Саленка I.В., який просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 в умисному спричиненні ОСОБА_4. тяжких тілесних ушкоджень, що потягли втрату життєво важливого органу, способом, що мав характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими в судовому засіданні і наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обгрунтованим.

Посилання засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 у касаційних скаргах на те, що ОСОБА_4. спричинено тяжкі тілесні ушкодження з мотивів особистої неприязні, а потерпілий ОСОБА_4. і свідок ОСОБА_5 на досудовому слідстві обмовили ОСОБА_1 при викладенні обставин нанесення тілесних ушкоджень, спростовані дослідженими судом доказами, в тому числі послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_4, показаннями свідків, даними протоколів відтворення обстановки та обставин події, висновками судово-медичних експертиз.

Твердження щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 засуджений та його захисники висловлювали в суді першої і апеляційної інстанцій, які їх перевірили та обгрунтовано визнали такими, що не відповідають дослідженим по справі доказам.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки суди належним чином мотивували. З їх висновками погоджується і колегія суддів. У касаційних скаргах не наведено інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (2341-14) , і підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ч.1 ст.121 КК України (2341-14) немає.

Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування судових рішень, по справі не встановлено.

Разом з тим, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні у зв'язку з невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості злочину та даним про особу засудженого внаслідок суворості.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання судом не в повній мірі було ураховано те, що ОСОБА_1 працював приватним підприємцем, позитивно характеризувався як за місцем проживання, так і за місцем роботи (а.с.66-67), раніше не судимий (а.с. 58, 60), на обліку в нарколога та психіатра не перебував (а.с.63, 64) та пом'якшуючу його покарання обставину - добровільне часткове відшкодування завданої потерпілому шкоди (а.с.68, 169).

Також судом не було ураховано як пом'якшуючі покарання обставини те, що ОСОБА_1, будучи єдиною дитиною в сім'ї, утримував батьків похилого віку (а.с.55-57), в судовому засіданні попросив вибачення у потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання (а.с.174 зворот, 175 зворот).

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1, органами досудового слідства і судом встановлено не було.

Зазначені вище обставини відповідно до вимог ст.ст. 66, 69 КК України (2341-14) є пом'якшуючими покарання і давали суду підстави для призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі за розміром нижче від найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) .

З огляду на вищевикладене, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні в частині призначеного йому покарання.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним уточнити ухвалу апеляційного суду від 21 грудня 2006 року, в якій допущено описку в даті вироку, постановленого щодо ОСОБА_1, зокрема, зазначено про перевірку апеляційним судом вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2006 року, а не від 22 червня 2005 року.

Підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий апеляційний розгляд, як про це просять у касаційних скаргах захисники ОСОБА_2і ОСОБА_3, по справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити: із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) пом'якшити призначене йому покарання за ч.2 ст.121 КК України (2341-14) до 4 років позбавлення волі, а також виправити описку, допущену в ухвалі апеляційного суду, і вважати, що перевіреним в апеляційному порядку був вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська щодо ОСОБА_1 від 22 червня 2005 року, а не від 22 червня 2006 року.