Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого - судді

Синявського О.Г.,

суддів за участю прокурора засудженого

Кліменко М.Р. і Нікітіна Ю.I., Сорокіної О.А., ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 липня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області та доповненням до нього на вирок Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 листопада 2006 року щодо ОСОБА_1

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

раніше не судимого,

- за ч.5 ст.27 і ч.4 ст.191 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на підставі ст. 76 КК України (2341-14) обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, а також повідомляти цей орган про зміну місця проживання і роботи.

ОСОБА_1засуджено за те, що він у період з 20 по 27 жовтня 2005 року, працюючи позаштатним помічником дільничного інспектора міліції, діючи за вказівкою службової особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження у зв'язку з розшуком, з метою привласнення майна КСП "Вугільник" у вигляді металевих цистерн і конструкцій котельної дитячого саду № 175, розташованого у м. Макіївка с. Вугільник по вул. Центральній, надав засоби і знаряддя - автокран, організував його прибуття, а також доставку до місця злочину працівників, які демонтували конструкції, чим сприяв службовій особі в заволодінні шляхом зловживання службовим становищем майном КСП"Вугільник" у великому розмірі на суму 56465 грн., а в подальшому з метою приховування слідів злочину схиляв свідків по справі до дачі неправдивих показань.

У апеляційному порядку вирок не переглядався.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області стверджує, що суд безпідставно, не застосувавши ст.69 КК України (2341-14) , не призначив ОСОБА_1 обов'язкове додаткове покарання, передбачене санкцією ч.4 ст.191 КК України (2341-14) .

У доповненні до касаційного подання прокурор стверджує про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання внаслідок не призначення йому судом обов'язкового додаткового покарання, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України (2341-14) , та просить вирок щодо засудженого скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання, пояснення засудженого, який просив судові рішення щодо нього залишити без зміни, а касаційне подання прокурора - без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання з доповненнями до нього, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Доведеність вини ОСОБА_1у вчиненні злочину, за який його засуджено, у касаційному поданні не заперечується і підтверджується дослідженими судом у порядку ч.3 ст. 299 КПК України (1001-05) доказами.

Дії ОСОБА_1за ч.5 ст.27 і ч.4 ст.191 КК України (2341-14) кваліфіковано правильно.

Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які тягнуть зміну чи скасування вироку по справі, не встановлено.

Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України (2341-14) з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, який працював, за місцем роботи і в побуті характеризувався позитивно, злочин учинив вперше, повністю визнав вину, а також пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, наявності на утриманні двох малолітніх дітей та непрацюючої дружини, яка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Ці обставини у сукупності істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину і давали підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, а тому суд, належним чином умотивувавши своє рішення, правильно у мотивувальній частині вироку визнав можливим призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) нижче за найнижчу межу санкції ч. 4 ст. 191 КК України (2341-14) , тобто без додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, врахувавши при цьому й те, що ОСОБА_1 вчинив злочин, не будучи службовою особою, та визнав можливим застосувати до засудженого ст.75 КК України (2341-14) .

Однак у резолютивній частині вироку суд, правильно призначивши ОСОБА_1 покарання за ч.5 ст.27 і ч.4 ст. 191 КК України (2341-14) (без додаткового покарання) зі звільненням від його відбування, помилково не послався на ст. 69 КК України (2341-14) . Тому колегія суддів вважає за необхідне виправити допущену судом першої інстанції помилку шляхом внесення змін до резолютивної частини вироку.

З огляду на викладене, а також на відсутність у касаційному поданні з доповненнями будь-яких доводів на підтвердження м'якості призначеного засудженому покарання, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку за м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання.

Керуючись ст.ст.394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 листопада 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити та вважати його засудженим за ч.5 ст.27 і ч.4 ст.191 КК України (2341-14) із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та на підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільненим від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього на підставі ст. 76 КК України (2341-14) обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, а також повідомляти цей орган про зміну місця проживання і роботи.