Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Романець Л.А., суддів: при секретарі Зубара В.В., Солодкова А.А., Бражнику М.В., з участю прокурора Жукова О.В., розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 травня 2016 року щодо ОСОБА_6.

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і покладено обов'язки, передбачені п.п.2, 3 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 в доход держави 736,56 грн процесуальні витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 травня 2016 року вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 змінено.

Виключено з резолютивної частини вироку вказівку про стягнення з ОСОБА_6 в доход держави процесуальні витрати за проведення в НЕДКЦ при ГУ МВС України в Харківській області експертизи № 955/15 від 24 грудня 2015 року у розмірі 736,56 грн.

В решті вирок залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, у темний час доби о 01 год 30 хв 16 жовтня 2015 року, ОСОБА_6, керував технічно справним автомобілем "Івеко-Єврокарго" р/н НОМЕР_1, на якому рухався в сел. МалаДанилівка по автодорозі "Харків-Золочів-КПП Олександрівка", зі сторони м. Харкова в напрямку м. Дергачі в Харківській області зі швидкістю 65 км/год, яка значно перевищувала швидкість руху у населених пунктах, чим порушив вимоги п.12.2 та п.12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

Продовжуючи рух по вказаній автодорозі водій ОСОБА_6, при під'їзді до 11км+800м, будучи засліплений світлом фар зустрічного автомобіля, не прийнявши мір до зменшення швидкості, такої щоб не перевищувала небезпечну аж до зупинки керованого ним автомобіля, чим порушив п.12.3 та п.19.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , в результаті чого допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_8, який стояв на смузі його руху, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, не оспорюючи доведеності вини та правильність кваліфікації його дій, просить судові рішення змінити, виключивши з резолютивної частини призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості.

В обґрунтування наведеного вказує, що при призначенні судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами належним чином не враховано те, що він має посвідчення водія категорій "В", "С", "Е", зокрема "состави транспортних засобів з тягачем, які належать до категорій "В", "С", або "D", з 1978 року працює водієм, має практичний досвід водіння - 38 років, повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду, в тому числі і всі збитки потерпілій стороні, відсутність реальних можливостей знайти роботу по іншій спеціальності в 58 років, прохання прокурора і потерпілого, які просили задовольнити апеляційну скаргу та не позбавляти водійських прав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти касаційної скарги та просив її залишити без задоволення, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Крім того, відповідно до вимог ч.4 ст. 434 КПК України участь засудженого в розгляді провадження судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, "кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Суд, призначаючи покарання ОСОБА_6, при виборі заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував дані про особу засудженого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України (2341-14) , у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування. Так, судом враховано, що ОСОБА_6 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завданий збиток і усунув заподіяну шкоду, відсутність обтяжуючих покарання обставин. Також суд урахував те, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, й, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

З урахуванням наведеного, а також обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, аналізу особи винного як у загально-соціальному плані, так і в плані її потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події, оцінки поведінки засудженого після вчинення злочину, що характеризує його особу, суд призначив ОСОБА_6 покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, достатній для того, щоб він довів своє виправлення. Це рішення є обґрунтованим, судом наведені мотиви такого рішення.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що при призначенні судом покарання із застосуванням ст. 75 КК України не надано належної оцінки та не враховано той факт, що засуджений з 1978 року працює водієм, має практичний досвід водіння - 38 років, повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду, в тому числі і всі збитки потерпілій стороні, відсутність реальних можливостей знайти роботу по іншій спеціальності в 58 років, прохання прокурора і потерпілого, які просили задовольнити апеляційну скаргу та не позбавляти водійських прав, є безпідставними, оскільки саме ці обставини враховані судом при виборі заходу примусу засудженому.

З огляду на ст. 50 КК України, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що визначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання із застосуванням його додаткового виду, а саме: позбавлення права керування транспортними засобами на строк вказаний у вироку є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому.

Крім того, доводи у касаційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, є аналогічні доводам апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і колегія суддів.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, зокрема, з мотивів викладених у касаційній скарзі засудженого, не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 травня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.