Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В., суддів Романець Л.А., Солодкова А.А., за участю прокурора захисника Матюшевої О.В., ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 грудня 2016 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2015 року щодо нього.

За цим вироком

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимостей,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК йому остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь: ОСОБА_7 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_8 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 227 013,24 грн - матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2015 вирок місцевого суду залишено без зміни.

Як визнав доведеним суд, 13 листопада 2011 року приблизно о 16.30 год. ОСОБА_6, керуючи автомобілем "SUBARU LEGACY", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Гвардійців Широнінців у м. Харкові зі швидкістю не менше 73 км/год. Проявляючи злочинну самовпевненість, він порушив пункти 12.3, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху ( ПДР (1306-2001-п) ), при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, який переходив пішохід ОСОБА_7, котрого ОСОБА_6 здатен був побачити, перевищив дозволену швидкість руху, не вжив заходів для зниження швидкості та не зупинився, щоб поступитися дорогою пішоходові, здійснивши наїзд на ОСОБА_7 В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Поставивши ОСОБА_7 своїми діями у небезпечне для життя становище, ОСОБА_6 усупереч п. 2.10 ПДР (1306-2001-п) спільно з невстановленою особою загрузив потерпілого, котрий перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості здійснити заходи для самозбереження, в зазначений автомобіль та під'їхав до Харківської міської поліклініки № 10. При цьому ОСОБА_6 не доставив потерпілого безпосередньо в медичний заклад, не впевнився, що йому розпочато надання медичної допомоги, а залишив ОСОБА_7 на проїжджій частині вулиці навпроти гаражів цього медичного закладу, тобто залишив у небезпеці, та з місця події зник.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на нове розслідування на підставах істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону. ОСОБА_6 вказує, що інкримінованих йому злочинів не вчиняв, оскільки автомобілем керував його батько ОСОБА_9, зазначає, що місцевим судом не дано оцінки істотним протиріччям у показаннях свідків та висновках експерта, безпідставно відхилено клопотання сторони захисту про виклик та допит експерта, а також про проведення у справі комплексних експертиз, не встановлено можливої вини пішохода. Отже, на думку скаржника, судовий розгляд проведено неповно і однобічно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказані порушення залишені поза увагою судом апеляційної інстанції, ухвала якого не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону.

У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілого просить залишити судові рішення без зміни, навівши відповідні мотиви на спростування доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого.

Заслухавши доповідача, доводи захисника, який підтримав скаргу, думку прокурора, котрий заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Засудженим у касаційній скарзі, як убачається з її змісту, порушується питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та однобічністю і неповнотою досудового й судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів, викладених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Доводи засудженого про те, що під час вчинення ДТП автомобілем керував його батько ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, були предметом ретельної перевірки та не знайшли свого підтвердження в суді. Так, зокрема, згідно з показаннями свідка ОСОБА_10 він почув звук гальм та побачив, як автомобіль збив чоловіка. З нього вийшов водій, дівчина та ще двоє чоловіків, один із яких допоміг водію помістити постраждалого в салон цього транспортного засобу, після чого водій сів за кермо і зазначений автомобіль поїхав. Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 стверджували, що біля автомобіля, який збив пішохода, вони бачили молодих хлопців віком приблизно 25-30 років. Усі свідки категорично заперечували перебування поблизу місця події чоловіка старшого віку. Також свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 під час упізнання впевнено впізнали ОСОБА_6 як особу, котра сідала за кермо автомобіля після скоєння ДТП. Показання цих свідків є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі, а тому суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку. Крім того, суд вмотивовано послався у вироку на роздруківки телефонних розмов із мобільних телефонів як на доказ того, що в момент вчинення правопорушення ОСОБА_9 перебував в іншому місці. Твердження засудженого про недопустимість цього доказу є безпідставними, оскільки місцевий суд дослідив його та у порядку ст. 323 КПК 1960 року дав відповідну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів.

Твердження, наведені у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого відхилення судом клопотань сторони захисту про допит експерта та проведення комплексних експертиз суперечать матеріалам справи. Згідно з протоколом судового засідання в суді першої інстанції 13 грудня 2013 року був допитаний експерт, котрий проводив судову автотехнічну експертизу від 18 січня 2012 року № 177 та підтвердив невідповідність дій водія автомобіля "SUBARU LEGACY" вимогам ПДР (1306-2001-п) і наявність у останнього технічної можливості побачити пішохода вчасно, оскільки у нього для цього не було жодних перешкод технічного характеру. Суд обґрунтовано не взяв до уваги висновки цього експерта, зроблені на підставі показань ОСОБА_9, оскільки, як було вірно встановлено в судовому засіданні, останній не перебував на місці події.

Що ж стосується клопотання сторони захисту про проведення судово-автотехнічної експертизи, то таке клопотання було задоволено судом і постановою від 13 лютого 2014 року надано доручення прокуророві: провести з ОСОБА_6 відтворення обстановки та обставин події, за результатами якої призначити та провести автотехнічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: 1) як повинен був діяти водій автомобіля "SUBARU LEGACY" в цій дорожньо-транспортній ситуації; 2) чи мав водій технічну можливість уникнути наїзду на пішохода; 3) чи є в діях водія невідповідності вимогам ПДР (1306-2001-п) та які з них перебувають у причинному зв'язку із настанням ДТП. За результатами виконання доручення місцевого суду проведена судова автотехнічна експертиза від 30 липня 2014 року № 5063, висновки якої місцевий суд оголосив та дослідив у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що захисник 30 вересня 2014 року заявив клопотання про допит у судовому засіданні експерта, котрий проводив зазначену експертизу. В обґрунтування свого клопотання захисник послався на те, що цей висновок є неповним. Суд умотивовано відмовив у задоволенні клопотання за його безпідставністю. З таким висновком погоджується і колегія суддів. Так, експертиза № 5063 була призначена і проведена саме за клопотанням захисника. Відповідно до зазначеної вище постанови місцевого суду від 13 лютого 2014 року на вирішення експерта було поставлено лише ті питання, перелік яких зазначав захисник у своєму клопотання про проведення експертизи. Саме на ці чітко визначені питання давав відповіді експерт. У клопотанні про допит у судовому засіданні експерта захисником були наведені інші додаткові питання, які перед експертом не ставилися. Тому рішення місцевого суду про відхилення клопотання захисника є обґрунтованим.

Суперечностей між показаннями свідків - очевидців події та у висновках судово-медичної й автотехнічної експертиз судом не встановлено, а тому ці докази обґрунтовано покладено в основу вироку.

Так само є безпідставними твердження захисника про невстановлення судом вини пішохода у ДТП, оскільки з матеріалів справи вбачається, що пішохід перетинав проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу, у той час як ОСОБА_6 рухався зі швидкістю не менше 73 км/год, тобто перевищив допустиму в населених пунктах швидкість руху, не зменшив її при наближенні до пішохідного переходу, щоб надати дорогу пішоходам, а отже, судом вірно встановлено, що саме порушення водієм ПДР (1306-2001-п) призвели до ДТП. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції. Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону під час судового розгляду справи не встановлено. Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК є вірною.

Посилання засудженого на безпідставність визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, суперечать матеріалам справи. Так, свідок ОСОБА_16 показав, що 13 листопада 2011 року приблизно о 16.30 год. він, перебуваючи на чергуванні в поліклініці, побачив, як неподалік поліклініки до гаражів під'їхав автомобіль, з якого двоє молодих хлопців дістали ще одного хлопця та поклали його на асфальт поблизу гаражів приблизно на відстані 28 м від центрального входу в поліклініку на проїжджій частині, після чого автомобіль поїхав.

Свідки ОСОБА_17 і ОСОБА_18, котрі працюють у швидкій медичній допомозі, підтвердили, що вони приблизно о 16.40 год. на машині швидкої допомоги під'їхали до гаражів неподалік від поліклініки, де на проїжджій частині перебував потерпілий у тяжкому стані, якому вони надали першу медичну допомогу та доставили в лікарню.

При цьому свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_16 не підтвердили той факт, що до них звертався хто-небудь із проханням допомогти потерпілому, а свідок ОСОБА_19, працівник підстанції швидкої медичної допомоги, розташованої у поліклініці, пояснила, що до приміщення підстанції забіг молодий чоловік, повідомив, що людині погано, та зник у невідомому напрямку. Такі показання спростовують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_6 привіз ОСОБА_7 до лікарні й відповідно доставив потерпілого безпосередньо до медичних працівників, котрі, як зазначається в касаційній скарзі, відмовилися лікувати потерпілого.

Відсутні в матеріалах справи й відомості про те, що обвинувачений відразу після наїзду повідомив про ці обставини у швидку допомогу.

Згідно з листом начальника відділу ДАІ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 01 листопада 2012 року місце, де був залишений потерпілий ОСОБА_7, є проїзною частиною вулиці Метробудівників, через яку здійснюється рух транспортних засобів.

З урахуванням того, що ОСОБА_6 залишив потерпілого на проїзній частині, одразу його покинув, не впевнився у тому, чи прибула швидка та чи була надана ОСОБА_7 медична допомога, засуджений усвідомлював той факт, що залишає на проїзній частині потерпілого, який не може здійснювати заходи для самозбереження, в безпорадному й небезпечному для життя стані, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу за апеляцією засудженого та його захисника, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, погодився з висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, про що в ухвалі з дотриманням вимог ст. 370 КПК 1960 року навів докладні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 394- 396, 400-2 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Московського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2015 року щодо нього - без зміни.