Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Квасневської Н. Д.,

суддів: Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

при секретарі

судового засідання Бражнику М. В.,

за участю захисника ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про направлення кримінального провадження № 308/470/16 щодо нього, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149 КК України, ОСОБА_4, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 153 КК України, та ОСОБА_5, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 309 КК України, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів,

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у порядку ст. 34 КПК України надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про направлення кримінального провадження щодо нього, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до районного суду м. Львова.

Клопотання мотивовано тим, що згідно обвинувального акта місцем вчинення інкримінованих дій є м. Львів, а тому згідно положень ч. 1 ст. 32 КПК України це кримінальне провадження повинен здійснювати районний суд, у межах територіальної юрисдикції якого скоєно злочин. Крім того обвинувачений вказує на значну відстань від місця його проживання до вказаного суду, на яку він витрачає більше 10 годин, щоб прибути в судові засідання. Разом із цим суть доводів клопотання зводиться і до того, що об'єктивний та неупереджений розгляд цього кримінального провадження Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області є неможливим.

Заслухавши доповідь судді, думку захисника, яка підтримала клопотання обвинуваченого, перевіривши наведені у клопотанні доводи та матеріали, надані на розгляд суду касаційної інстанції Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

Частиною 1 ст. 34 цього Кодексу передбачено перелік підстав для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Крім того до почату судового розгляду у виняткових випадках кримінальне провадження з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків тощо.

Посилання обвинуваченого на неможливість об'єктивного розгляду вказаного кримінального провадження Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області є необґрунтованим та не може бути підставою у розумінні ст. 34 КПК України для передачі провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

З наданої суду касаційної інстанції інформації вбачається, що прокуратура Закарпатської області відповідно до вимог ст. 291 КПК України направила обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015070000000218 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 153 КК України, та ОСОБА_5, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 309 КК України, який був затверджений 18 січня 2016 року, а також обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016070000000074 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, затверджений 29 квітня 2016 року, до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії підготовчого судового засідання.

За правилами ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 149 КК України, - торгівля людьми та здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, вербування людини, вчинені з метою сексуальної експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчиненні щодо неповнолітньої та щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, відноситься до особливо тяжкого злочину і є більш тяжким за інші інкриміновані обвинуваченим кримінальні правопорушення.

Із системного аналізу норм КК випливає, що торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення переховування, передача або одержання людини є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі, а також з того моменту, коли жертва злочину, відповідно завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

З обвинувального акта видно, що ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та іншими невстановленими органами досудового розслідування особами, у м. Ужгороді завербували трьох жінок з метою виїзду на роботу в Іспанію для надання сексуальних послуг за гроші.

Крім того з наданих суду матеріалів убачається, що досудове розслідування здійснювалось слідчим відділом управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, державне обвинувачення підтримує прокуратура цієї ж області, двоє обвинувачених тримаються під вартою в Ужгородській установі виконання покарань, а також троє з чотирьох потерпілих проживають у Закарпатській області.

Таким чином, виходячи зі змісту положень статей 32, 34 КПК України та з огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_3

Керуючись статтями 32, 34 КПК України, колегія суддів

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про направлення кримінального провадження № 308/470/16 щодо нього, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149 КК України, ОСОБА_4, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 153 КК України, та ОСОБА_5, обвинуваченого за ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 309 КК України, з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до районного суду м. Львова залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.