Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.

суддів

Кузьменко О.Т., Канигіної Г.В.

Кузьменко О.Т.,

за участю прокурора

Сухарєва О.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 липня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2006 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження, судимого 20.12.2002 р. Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.ч. 1, 2 ст.185 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК України (2341-14) від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст.186 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі, ч.2 ст.289 КК України (2341-14) із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України (2341-14) ОСОБА_1 призначено покарання 4 роки 6 місяців позбавлення волі, а відповідно до ст.71 КК України (2341-14) остаточно 5 років позбавлення волі.

Згідно зі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. До нього також застосовано обов'язки, передбачені ст.76 КК України (2341-14) .

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння в період із 23 по 29.04.2004 р. у м. Харкові, із проникненням у приміщення, незаконно заволодів мотоциклом "Ява-250", вартістю 571 грн. 32 коп., який належав ОСОБА_2

Окрім того, ОСОБА_1. також засуджено за те, що він 05.08.2005 р. у

м. Харкові за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, відкрито заволодів майном ОСОБА_3 вартістю 1 790 грн. 35 коп., застосовуючи при цьому насильство, яке не є небезпечним для життя й здоров'я потерпілого.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України (2341-14) не відповідає ступені тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Окрім того, прокурор указує в поданні про безпідставність застосування ст. 71 КК України (2341-14) з огляду на те, що відносно ОСОБА_1 є постанова суду про звільнення його від покарання, призначеного попереднім вироком від 20.12.2002 р.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання зі змінами, колегія суддів уважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Твердження прокурора в касаційному поданні про те, що висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробовуванням, не грунтуються на вимогах закону, є обгрунтованим.

Відповідно до ст.65 КК України (2341-14) суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України (2341-14) може бути застосоване до засудженого в тому разі коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Ці вимоги закону судом не виконані.

Як убачається з матеріалів справи, суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробовуванням, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст.12 КК України (2341-14) відносяться до тяжких, особу засудженого, який, будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.12.2002 р., у період іспитового строку вчинив у стані алкогольного сп'яніння, із проникненням у приміщення, незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2

Також суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1у той час, коли кримінальна справа по його обвинуваченню за ч.2 ст.289 КК України (2341-14) по епізоду незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 знаходилась на розгляді в суді першої інстанції, вчинив щодо неповнолітнього ОСОБА_3 новий тяжкий злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України (2341-14) .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, а тому вважає безпідставним застосування до засудженого ст.75 КК України (2341-14) , у зв'язку із чим вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді суду необхідно дослідити всі обставини справи і в разі доведеності винуватості ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 і ч.2 ст.289 КК України (2341-14) , призначити йому покарання, необхідне для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Що ж стосується доводів касаційного подання про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 ст. 71 КК України (2341-14) , вони підлягають перевірці при новому розгляді справи, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про чинність постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.01.2005 р., копія якої надана прокурором в касаційну інстанцію, якою ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за вироком цього ж суду від 20.11.2002 р.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.