5-3152км07 Про незаконне зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту та незаконний збут наркотичних засобів - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 липня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 2 лютого 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2005 року.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 2 лютого 2005 року

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянина України, раніше судимого,

засуджено: - за ч. 2 ст. 307 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 315 КК України (2341-14) 5 років позбавлення волі

- за ч. 2 ст. 317 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю цих злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за незаконне зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту та незаконний збут наркотичних засобів, вчинені повторно; незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинене ним як особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 307 КК України (2341-14) ; схиляння до вживання наркотичних засобів неповнолітньої особи, вчинене ним після вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК України (2341-14) , та за надання приміщення для вживання наркотичних засобів, вчинене повторно. Зазначені злочини ОСОБА_1 вчинив протягом лютого-березня 2003 року за обставин, встановлених судом і викладених у вироку.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, за її змістом, просить судові рішення скасувати як незаконні, посилаючись на допущені, на його думку, органами досудового слідства та судом першої і апеляційної інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону. При цьому вказує на те, що під час судового розгляду справи не були досліджені усі обставини справи, які мали істотне значення для прийняття законного рішення. Крім того зазначає, що у справі відсутній звукозапис судових засідань 12.08.04 р. та 19.01.05 р. та що судом всупереч закону не було допитано свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3, тоді як їх показання покладені в основу вироку.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, даними протоколів особистого огляду ОСОБА_6 та її сумочки, обшуку за місцем проживання ОСОБА_1, висновками судово-хімічних експертиз та актом медичного обстеження ОСОБА_1 про виявлення у нього залишкових наслідків наркотичного сп'яніння, а також показаннями самого ОСОБА_1 під час досудового та судового слідства, яким суд дав оцінку відповідно до вимог ст. 67 КПК України (1001-05) , правильність та обгрунтованість якої засудженим у касаційній скарзі не спрстовані.

Перевіркою зібраних у справі та покладених в основу вироку доказів колегією суддів встановлено, що фактичні обставини вчинених ОСОБА_1 злочинів органами досудового слідства та судом першої інстанції встановлені правильно, а його злочинні дії вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 315 та ч. 2 ст. 317 КК України (2341-14) .

Таким чином, кримінальний закон щодо засудженого ОСОБА_1 застосовано правильно, у тому числі й щодо збуту та схиляння ним зазначених у вироку осіб до вживання наркотичних засобів, оскільки відповідальність за збут наркотичних засобів настає незалежно від розміру таких засобів, а сам збут наркотичних засобів не виключає відповідальності за схиляння осіб до вживання наркотичних засобів, бо саме він, ОСОБА_1, надав, тобто збув наркотичні засоби ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_6.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства, судами першої та апеляційної інстанції істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування судових рішень, у справі не допущено, а ті порушення, на які посилається засуджений, згідно зі ст.ст. 370-372 КПК України (1001-05) , не є істотними.

Посилання засудженого на те, що показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є суперечливими та необгрунтовано покладені в основу вироку, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи, суд неодноразово вирішував питання про привід зазначених свідків у судове засідання, але оскільки місце їх знаходження органам міліції встановити не вдалося, суд в порядку ст. 306 КК України (2341-14) обгрунтовано оголосив показання цих свідків під досудового слідства та у попередньому судовому засіданні, давши належну оцінку їх показанням у вироку в сукупності з іншими зібраними у справі доказами.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що судовий процес у цій справі фіксувався технічними засобами відповідно до вимог ст. 87-1 КПК України (1001-05) . Разом з тим, 12.08.04 року засудженим було заявлено клопотання про фіксування процесу технічними засобами, після чого справу було відкладено для забезпечення такої можливості. 19.01.05 року справа по суті також не розглядалася у зв'язку з неявкою свідків та невиконанням рішення суду про їх привід. Тому доводи засудженого про порушення судом вимог ст. 87-1 КПК України (1001-05) як підстави для скасування судових рішень, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в даному конкретному випадку судом не допущено істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів та даних про його особу.

Оскільки підстав для скасування судових рішень, передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) , у справі не встановлено, у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 належить відмовити.