Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Квасневської Н.Д.,

суддів Сахно Р.І., Шибко Л.В.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12014100100010846, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України,

уродженки м. Горлівки Донецької області,

жительки АДРЕСА_1,

раніше неодноразово судимої, зокрема:

за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 17 січня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;

за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на 2 роки; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України - на 1 рік 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на 2 роки; на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточне покарання призначено у виді позбавлення волі строком на 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточне покарання ОСОБА_2 призначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попередніми вироками у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року вирок змінено в частині призначеного покарання. Виключено із резолютивної частини посилання на призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці.

Постановлено строк відбування покарання рахувати ОСОБА_2 з 14 листопада 2014 року, тобто з часу її фактичного затримання. У відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ОСОБА_2 зараховано строк попереднього ув'язнення в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, за період з 14 листопада 2014 року по день її фактичної доставки до кримінальної виконавчої установи закритого типу для відбування призначеного покарання. В решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 і просить закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості у вчиненні кримінального правопорушення і вичерпані можливості їх отримання. Посилається на порушення кримінального процесуального закону та неправильнезастосування закону про кримінальну відповідальність. Вважає, що суд визнав ОСОБА_2 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення без фактичного пред'явлення їй обвинувачення, оскільки обвинувальний акт не був зазначений у реєстрі матеріалів досудового розслідування, наданих суду. Зазначає, що суд не дотримався передбаченої законом процедури, розглянувши кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Вказує на те, що під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд не звернув уваги на порушення, допущені судом першої інстанції, та постановив рішення, що ґрунтується на припущеннях.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за замах на повторне таємне викрадення чужого майна, а саме за те, що вона 6 жовтня 2014 року, знаходячись в приміщені магазину "Diesel", розташованого на вул. Хрещатик, 46 в м. Києві, діючи з метою крадіжки, зняла з товару (куртки, вартістю 5 949 грн.) захисну магнітну кліпсу, заховала товар в свою сумку, однак не довела умисел до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була викрита та затримана працівниками магазину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що його розгляд відбувався у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і докази не досліджувалися судом першої інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не міг бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались.

З урахуваннямнаведених обставин доводи захисника про те, що судом не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Посилання захисника на те, що суд розглянув кримінальне провадження, не дотримавшись процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України, є безпідставними. Засуджена у судовому засіданні визнала свою вину у повному обсязі та не оспорювала обставин вчинення кримінального правопорушення, а тому суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювались, та кримінальне провадження було розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому суд належним чином з'ясував, чи правильно ОСОБА_2 розуміє зміст цих обставин, чи немає сумніві у добровільності її позиції, а також роз'яснив їй наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, що підтверджується звукозаписом судового засідання.

Не ґрунтуються на законі доводи захисника ОСОБА_1 про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 через те, що її визнано винуватою у вчиненні обвинувачення, яке їй фактично не було пред'явлене, про що, на його думку, свідчить відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування посилання на обвинувальний акт. Так, ч. 2 ст. 109 КПК України передбачено вимоги щодо обов'язкового зазначення елементів, які повинні міститися у реєстрі матеріалів досудового розслідування, серед яких відсутня вимога щодо зазначення в реєстрі посилання на обвинувальний акт. Натомість частиною першою названої статті передбачено, що реєстр матеріалів досудового розслідування надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Як убачається з матеріалів кримінального провадження вимоги закону при направленні кримінального провадження до суду були дотримані у повному обсязі.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду прийнятизаконні та обґрунтовані рішення у кримінальному провадженні, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення йоскарженню не підлягає.