Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.

суддів

Вус С.М., Кліменко М.Р.

за участю прокурора

Микитенка О.П.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 липня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2007 року.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2007 року скаргу ОСОБА_1 задоволено; постанову заступника Генерального прокурора України від 10 серпня 2006 року про порушення кримінальної справи щодо судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) , скасовано; відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) .

У касаційному поданні прокурора, який брав учать у розгляді справи судом першої інстанції, поставлено питання про скасування зазначеної постанови у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та про закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 При цьому прокурор вважає, що пояснення секретарів суду і помічника судді, виконавчий лист про стягнення заборгованості та копія журналу про отримання ОСОБА_1справи з архіву у лютому 2006 року є достатніми приводами і підставами для порушення кримінальної справи щодо нього за ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) , тоді як апеляційний суд їх до уваги не взяв.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунованість касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи цього подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. від 10 серпня 2006 року порушено кримінальну справу щодо судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за фактом службового підроблення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) , вчиненого ним в період з 8 лютого по 1 березня 2005 року шляхом умисного внесення в рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2004 року змін про стягнення заборгованості з громадянина ОСОБА_2 на користь ВАТ "Львівгаз" з 976 грн. 47 коп. до 497 грн. 58 коп.

Цю постанову ОСОБА_1 оскаржив до Печерського районного суду м. Києва, який своєю постановою від 23 січня 2007 року, за клопотанням прокурора, який брав участь у розгляді справи, направив цю скаргу на розгляд Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційний суд м. Києва своєю постановою від 19 лютого 2007 року скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову заступника Генерального прокурора України скасував і у порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) щодо нього відмовив, пославшись на те, що при порушенні справи заступник Генерального прокурора України не дотримався вимог статей 94 та 98 КПК України (1001-05) , оскільки кримінальну справу порушив лише за наявності формальних приводів і підстав, але без достатніх даних, які вказують на наявність у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) .

Перевіркою матеріалів встановлено, що підстав для скасування цієї постанови за доводами касаційного подання немає, оскільки вона є законною та обгрунтованою.

Як вбачається зі скарги ОСОБА_1 та його пояснень у судовому засіданні апеляційного суду, при розгляді позову ВАТ "Львівгаз" суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 не 976 грн. 47 коп. заборгованості за користування газом, а 497 грн. 58 коп., які й було стягнуто з відповідача на користь позивача за рішенням, постановленим під його головуванням від 30 листопада 2004 року.

Приблизно в лютому 2005 року до нього на прийом прийшов ОСОБА_2 і став запитувати, чому з нього стягнуто суму більшу, ніж було проголошено судом. Після перевірки свого робочого журналу він з'ясував, що за підписаним ним виконавчим листом з ОСОБА_2 підлягало стягненню 976 грн. 47 коп. заборгованості та держмито, тому він написав два листи про відкликання раніше підписаного ним виконавчого листа. При цьому ОСОБА_1 також показав, що виконавчого листа про стягнення 976 грн. 47 коп. він підписав без рішення суду поряд з іншими виконавчими листами, які знаходилися у нього на підпису. Разом із тим ОСОБА_1 категорично зазначив, що іншого рішення, ніж є у вказаній цивільній справі, він не виносив і будь-яких змін до нього не вносив (а.с. 1-3, 41,42).

Ці пояснення ОСОБА_1 прокурором у касаційному поданні не спростовані.

Так, із копії протоколу судового засідання та рішення суду від 30 листопада 2004 року видно, що представник позивача просив про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 976 грн. 47 коп., але той таку заборгованість оспорював і за рішенням суду, з наведенням відповідних мотивів, постановлено стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість у сумі 497 грн. 58 коп. та 51 грн. держмита (справа № 49-1967, а.с. 35-42).

Як видно із матеріалів справи та постанови апеляційного суду, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2004 року про стягнення заборгованості з громадянина ОСОБА_2 на користь ВАТ "Львівгаз" у сумі 497 грн. 58 коп. та держмита у сумі 51 грн. вступило в законну силу, бо позивачем оскаржено не було. Це рішення на день розгляду справи апеляційним судом було виконане. Даних про те, що вказане рішення суду ставилося або ставиться під сумнів позивачем, в матеріалах справи також немає. Таких даних не наведено і у касаційному поданні.

З матеріалів справи та касаційного подання вбачається, що й інших рішень у цій справі немає. Не встановлено також і копій судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у сумі 976 грн. 47 коп.

Тому з урахуванням зазначених обставин апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що кримінальну справу щодо судді ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) заступником Генерального прокурора України порушено лише з формальних приводів і підстав, тоді як достатніх даних, які б вказували на наявність ознак вчинення цього злочину ним не встановлено і у постанові не наведено.

Оскільки предметом службового підроблення у цій конкретній справі є судове рішення, яке постановлюється у встановленому процесуальним законом порядку, має певний процесуальний порядок оскарження та виконання, то правильним є й висновок апеляційного суду про те, що наявність пояснень окремих працівників суду про те, що з їхньої точки зору в рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 суддею ОСОБА_1у 2005 році були внесені зміни, не є достатніми даними для порушення кримінальної справи, які вказують на наявність ознак злочину.

За таких обставин рішення апеляційного суду про те, що зазначену кримінальну справу порушено всупереч вимог статей 94 та 98 КПК України (1001-05) є законним і обгрунтованим, а тому доводи касаційного подання про те, що суд вдався до оцінки фактичних обставин, колегія суддів вважає безпідставними.

З огляду на зазначене, підстав для скасування постанови апеляційного суду та задоволення касаційного подання, у колегії суддів немає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

УХВАЛИЛА :

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2007 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.