Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Григор'євої І.В., суддів Британчука В.В., Леона О.І., при секретарі судового засідання Остафійчук К.В., за участю прокурора та в режимі відеоконференції засудженого Гошовської Ю.М., ОСОБА_5, розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160000001004, щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, мешканця Одеської області Овідіопольського району (АДРЕСА_1), такого, що не має судимості, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК,

За змістом касаційної скарги, захисник ОСОБА_6., посилаючись на явну несправедливість через суворість призначеного ОСОБА_5 заходу примусу, просить змінити вирок апеляційного суду, застосувавши положення ст. 75 КК. Вважає, що вирок не відповідає приписам статей 370, 374, 420 КПК, оскільки цей суд усупереч вимогам ст. 65 КК не врахував повною мірою всіх даних про особу засудженого та наявних у справі пом'якшуючих обставин, і дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства. Крім того, захисник зауважує, що апеляційний суд, давши оцінку обставинам кримінального правопорушення, вийшов за межі апеляційних вимог сторони обвинувачення, належно не вмотивував свого рішення і навів у вироку суперечливі підстави на його обґрунтування.

Також у скарзі ОСОБА_6 просить здійснити касаційне провадження за йоговідсутності.

За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2015 року ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 307 КК - на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК - на строк 5 років без конфіскації майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

ОСОБА_5 визнано винуватим у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів з метою збуту, а також у незаконному збуті таких засобів, вчиненому повторно за обставин, детально викладених у вироку.

Як установивмісцевий суд, 14 жовтня 2014 року о 13.15 год. біля будинку № 37 на вул. Преображенській у м. Одесі та 22 грудня 2014 року о 13.10 год. на другому поверсі будинку за вказаною адресою ОСОБА_5 незаконно збув ОСОБА_7 за 200 грн кожного разу бупренорфін вагою відповідно 0,004 г та 0,0069 г, який попередньо придбав з метою збуту за невстановлених слідством обставин у особи, матеріали щодо котрої виділено в окреме провадження.

Крім того, 07 серпня 2015 року о 15.40 год. ОСОБА_5. біля будинку № 49/51 на вищезазначеній вулиці незаконно збув указаній особі за 300 грн метадон вагою 0,057 г, попередньо придбавши його з метою збуту за невстановлених слідством обставин.

Апеляційний суд Одеської області, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання і 06 квітня 2016 року ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Апеляційний суд у своєму вироку вирішив питання щодо речових доказів. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення заявлених касаційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду щодо події злочину, доведеності винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні та кримінально-правова оцінка діяння за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів захисника про порушення загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є неприйнятними.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) за вчинений злочин, визначаються ст. 69 вказаного Кодексу.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними нормами матеріального права керувався апеляційний суд при призначенні ОСОБА_5 покарання.

Так, ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених діянь, особу винного та всі інші обставини, які в силу закону мають правове значення, і дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до м'якості заходу примусу.

При визначенні ступеня тяжкості злочинів апеляційний суд виходив із того, що вчинені діяння відповідно до ст. 12 КК відносяться до тяжких. Разом із цим суд зважив на конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого та їх обсяг. З огляду на все це апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про суспільну небезпечність засудженого, а відтак, і про неможливість досягти мети його виправлення та попередження нових злочинів без ізоляції від суспільства.

Водночас обираючи вид та розмір заходу примусу, суд апеляційної інстанції врахував незадовільний стан здоров'я ОСОБА_5, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, щиро розкаявся й активно сприяв розкриттю злочину. Наведені обставини суд визнав такими, що пом'якшують покарання.

За наявності кількох пом'якшуючих обставин, які, на переконання апеляційного суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, засудженому ОСОБА_5 було обрано захід примусу із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі в розмірі, нижчому від найнижчої межі, встановленої в санкції закону.

Таким чином, апеляційний суд дотримався приписів статей 50, 65 КК. Призначене ОСОБА_5покарання за своїм видом та розміромвідповідає загальним засадам, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість, а вирок апеляційного суду - таким, що не відповідає положенням статей 370, 374, 420 КПК, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду дотримався вимог ст. 404 КПК, а посилання захисника про вихід за межі апеляційних вимог сторони обвинувачення є неспроможними.

Відповідно до положень кримінального закону підстави для застосування статей 69 та 75 КК не є тотожними. Тому твердження захисника щодо суперечливості позиції апеляційного суду при призначені ОСОБА_5 заходу примусу колегія суддів вважає необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , суд

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2016 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.